У одному з районів Луцька ніяк не можуть під’єднати каналізацію до будинків
Жителі вулиць і провулків Малого Омеляника десятки років живуть без каналізації. Коли в 90-х міська влада продавала землю під приватну забудову, обіцяли належну інфраструктуру. Болотиста від природи місцевість внаслідок активної і щільної забудови приpвела до підвищення рівня ґрунтових вод. Тому, окрім невиконаних обіцянок про заасфальтовані дороги, виникла ще одна проблема – підтоплення підвалів і цокольних поверхів. Про це пише Василь Полтавець на сайті Комунальний патруль.
За інформацією спеціалістів, щорічно на цей масив заходить 15 мільйонів 600 тисяч метрів кубічних води, тобто – 260 цистерн із водою. Використана вода без каналізації осідає у землі, що також погіршує ситуацію.
Навесні та восени подвір’я, будинки, господарські будівлі – у воді. На місце неодноразово виїжджали спеціальні комісії, вивчали причини, проте далі розмов справа не йшла. Однією з пропозицій міської влади була звичайна канава, прорита вздовж вулиці Лисенка до Володимирської, у яку мала б сходитися тала і дощова вода. Проте від ідеї вчасно відмовилися: відкрита канава – пряма небезпека для жителів.
Торік справа нарешті зрушила з місця. Управління капітального будівництва Луцької міськради провело тендер і уклало угоду з переможцем торгів – ТзОВ «Шинака-Україна» на будівництво мереж водовідведення. Вартість угоди склала 7,91 млн грн.
Згідно з угодою, роботи мають провести до грудня 2015 року. Згідно із тендерною документацією, підприємство має виконати підготовчі будівельні роботи, монтаж ліній електропередач і обладнання дизельної електростанції, будівництво каналізаційно-насосної станції, влаштування самопливно-господарської каналізації на вул. Колгоспній – провулку Колгоспному, вул. Лисенка, вул. Тарасова, будівництво напірної господарсько-побутової каналізації на вулицях Малоомелянівській, Сєченова, Лисенка, Рєпіна, Колгоспній. До речі, в угоді передбачено також благоустрій і озеленення території.
Загальна довжина мереж, які планують прокласти, – 6 кілометрів.
До слова, одноосібним власником фірми «Шинака-Україна», за офіційною інформацією, значиться Михайло Квятковський. Раніше разом із ним до складу засновників входили луцький бізнесмен Петро Пилипюк (генеральний директор «Модерн-експо») і Богдан Лукасік з Польщі. За даними «Вісника державних закупівель», «Шинака» виграє тендери з 2011 року, наразі сума укладених з нею договорів становить 30,15 млн грн.
Пікантним нюансом розбудови каналізації на Омелянику є те, що за міські гроші прокладають лише магістральні мережі, а дрібним вуличкам та окремим будинкам треба підводити труби до оселі за свої гроші.
«Каналізацію провели, а дорога – подивіться, в якому стані, – розповідає жителька вулиці Тарасова. – Я запитувала, скільки буде коштувати під’єднатися, то казали, що з одного будинку – 20 тис. грн. Ще цікавилася в жінок на Лисенка, кажуть, що їхня вулиця не буде проводити труби, бо дуже дорого виходить».
Чоловік із вулиці Педагогічної також каже, що такі привілеї – не до снаги. «Бачу, провели одну лінію, далі – грошей не вистачає. Нам пропонують створювати кооперацію, збирати гроші, але то надто дорого виходить. Рахували, що з будинку вийде десь 30-40 тис. грн тільки, щоб провести магістраль на вулицю, а ще – 5-10 метрів до будинку. Це утопія, накладно для всіх буде».
Начальник управління капітального будівництва Луцької міськради Леонід Карабан розповів, що будівництво каналізації відбувається в передбачені терміни. «Каналізацію ми вже вивели на Володимирську, там є колодязь, де здійснимо врізку в самопливний колектор. Збудували на вулиці Лисенка, зараз кладемо на Тарасова. Могли б встигнути і раніше, ніж у грудні, але згідно з умовами, фінансування розбите на місяці, і на листопад-грудень припадає левова частка», – зазначив він.
Невелику активність мешканців чиновник пояснює незавершеними роботами. «Люди під’єднаються до каналізації, а ми не завершимо будівництво? Нелогічно, все йде своєю чергою, – запевнив Леонід Карабан. – Люди, можливо, зайняті створенням комітетів вуличних чи квартальних. Проекти ми їм зробили».
Автор статті: Олег Горох
