Луцький художник: віра в себе робить людину сильною, а віра в Бога – могутньою
Проект «Творчий Луцьк» продовжує відкривати вам цікавих особистостей міста. Цього разу ми розкажемо про людину, яка творить попри невиліковну хворобу.
У своєму житті ми зустрічаємо багато різних людей. І лиш деякі можуть зупинити наш погляд на собі. Певно, душа інтуїтивно помічає особливість людини.
Такі люди живуть і поруч з нами. Люди з обмеженими можливостями, які, незважаючи на труднощі, не лише зуміли зібрати волю в кулак і жити повноцінним життям, а й домоглися успіху. Їх життя, праця, діяльність – величезний подвиг.
Лучанин Петро Ткачук, родом із села Граддя Маневицького району, — майстер художнього мистецтва, людина з досить нелегкою долею. Проте віра в Бога не дала йому впасти духом і загубити своє життя. Чоловік завжди свято вірив, що Бог є найближчим другом, котрий завжди допоможе. І досі живе цією непохитною вірою.
В розмові з Петром Ткачуком з першої посмішки й першого слова запанувала добра, привітна, щира і дружня атмосфера. Він справді виявився щирою, відкритою, простодушною людиною.
З дитинства Петро живе з важкою хворобою — ревматоїдний поліартрит рук та ніг (І група інвалідності). Хвороба невиліковна. Можна лише зменшити запальний процес, зняти біль, поліпшити функцію суглобів і запобігти їх повній нерухомості.
Але чоловік не втрачає віри в себе, живе, наповнюючи своє життя цікавими моментами, різного роду заняттями.
Кожна людина є художником свого власного життя, що черпає силу й натхнення в собі самому. Петро ж художник не лише власного життя — він пише портрети, пейзажі. Не пише – творить, дає друге життя моментам, які більше не повторяться ніколи.
Живописом Петро займається вже більше 10 років. Хоч, власне, малярством займається з дитинства:
«Змалечку я захоплювався машинами, почав їх малювати, вигадував цікаві ідеї та клав їх на папір. Майстерно виліплював з пластиліну різні моделі машин досить таки чималих розмірів. А якось в школі попросили відтворити портрет Тараса Шевченка. Це була моя перша спроба. Відтоді вдома почав малювати рідних, а згодом — писати портрети різних людей. Підбадьорював завжди брат. Він познайомив мене із досвідченим художником, котрий допомагав, навчав».
І скромно, але з гордістю додає:
«Тепер роботи у мене замовляють люди з різних країн світу!»
Пластилінові автівки Петра
На запитання, які емоції простіше лягають на полотно, каже:
«Почуття особливо не впливають на творчість. Коли пишу, то завжди з хорошим настроєм! Хоч пам’ятаю, як брати, стоячи наді мною, насміюючись, казали один одному: «Дивись, він як сердитий, то й в роботі старанніший». Буває, що втомлююсь, тоді просто займаюсь чимось іншим: музика, читання, подорожі…»
Петро не лише художник, а й вокаліст Християнської музичної групи «Бет-Ел». Група заснована у 2000 році. В своїй творчості музиканти використовують різні стилі музики, авторські пісні.
Історії таких людей багатьом допомагають подолати депресію й комплекси. Поцікавилась, як долає такі прояви сам Петро:
«Коли люба мені дівчина сказала , що коли б я був здоровим, то між нами могло б щось бути, довгий час не міг навіть в дзеркало дивитися на себе. Але тоді й тепер продовжує допомагати істина, що я дивно створений, що іншого такого не було і не буде!Істина, що моя духовна сутність важливіша за мій зовнішній вигляд, що знаю чого я тут і куди йду, знаю, для чого живу! Моїм підбадьоренням є австралієць Нік Вуйчич – людина без рук і без ніг. А ще — спілкування з друзями та їх підхід до життя».
Художник Петро Ткачук — віруюча людина. І хоч народився й виховувався в християнській сім’ї, справжнє покаяння відбулося з погіршенням стану здоров’я, коли став прикутим до інвалідної коляски. Школу не відвідував, додому вчителі приходили рідко, а рідні працювали. Залишався вдома наодинці з собою. Мама завжди спонукала читати Біблію. Спочатку читав примусово по декілька розділів в день. Тоді почав замислюватись над Божим Словом і був усе ближче до покаяння, проте, постійно знаходилося виправдання — так тривало близько року.
«Коли я схилився у молитві перед Богом — прийшов мир і прощення, зник тягар, ненависть, агресія, страх до майбутнього. Життя стало радісним. До мене почали приходити ровесники-християни, з’явилися друзі, — розповідає чоловік. – Через деякий час я відчув силу у своїх суглобах і зміг звестися на милиці. Після трьох років інвалідного візка це було для мене зціленням, адже медицина не могла вилікувати мою хворобу».
На закінчення дав цінну пораду — не дивитись на інших, а сприймати себе унікальним, неповторним, оригінальним, бо немає більш іншого такого! Любити життя, ставити цілі й рухатись вперед, незважаючи на перешкоди!
А ще в цього чоловіка є мрія. Петро розказав, що хоче скочити з парашутом і побувати в Австралії.
Хай мрії його неодмінно здійсняться! А приклад життя цього незламного талановитого чоловіка допомагає нам усім, коли опускаються руки і здається, що вже немає сил долати перепони на шляху до власних мрій.
Мілана Тхоржевська
Читайте також:
Творчий Луцьк: Жінка та жіночність очима художниці
Творчий Луцьк: як народжуються вітражі
Творчий Луцьк: жінка, яка володіє мовою оригамі
Творчий Луцьк: кава як хобі, або чи зручно в сукнях із кавових зерен?
Автор статті: Наталя Хвесик
