Творчий Луцьк: Жінка та жіночність очима художниці
Скоро, 9 квітня, у Луцьку презентація нової виставки художниці Алли Харчук – «Квінтесенція жіночності». Якою має бути жінка та в чому її справжня жіночність, як проводить свій день художниця та сумує за своїми картинами, розповіла для інформаційного порталу «Волинь.info» Алла Харчук.
Розкажи трішки про свою нову виставку. У чому її особливість?
Я довго підбирала назву – «Квінтесенція жіночності» (з латинської «квінтесенція» означає п’ятий елемент, ніби таке непоєднане, але дуже символічне). Картин у виставці 18, але навіть якщо намалювати 100, то все одно не може бути повністю розкрита тема жіночності. Отут у мене, наприклад, три картини, одна з них, жінка з книжкою і з яблуком, яблуко – символ здоров’я, а книжка – символ освіченості. Жінка не може бути жіночною, якщо вона не читає книги, а тільки інформацію з телебачення або просто у своїх подруг. Для мене книжка – це дуже важливо, це основне джерело інформації. Картина «Жінка з бокалом» – це та, яка знайшла час для роздумів, вона має знаходити час для саморозвитку, для самовдосконалення. Є ще жінка, яка оберігає взаємини, на кухні – вона може зазнавати якоїсь втоми, але все одно це якась приємна втома, знаєш від чого.
А як жінці знайти час на все це, щоб поєднати сім’ю, кухню?
Це непросто, але особисто я така людина, яка дуже цінує час. Коли мені було вісім років, то я вже задумалася над тим, що мені треба обрати таку професію, щоб коли помру, остався по мені слід. І я чогось зупинилася на тому, що хочу бути художником. Картини все одно ідуть в люди, лишаються в чиїхось будинках, серцях. Бо картина, вона, дійсно, може зупинити якусь таку мить, вона відрізняється зовсім від фотоапарата. Для мене така найважливіша мета, щоб кожна жінка у цій виставці, у якійсь із картин, впізнала себе. Для мене це буде якоюсь вершиною, щоб хтось впізнав. Я завжди даю назви картинам, але у цій виставці не буде назв. Буде ще картина – портрет моєї мами, тому що жіночність, вона починається завжди з мами, з того виховання, яке вона дає. Для мене моя мама – це символ жіночності. Її портрет – такий він самий для мене важкий, бо мамі непросто догодити.
А ти малюєш так, як ти бачиш, чи як людина хоче? Вона ж може казати «от так не малюй, а так».
Саме в цій виставці у мене є тільки два портрети натури, лише дві людини мені позували у моїй студії – це мама моя і Олена Ластівка (прим. актриса Волинського обласного драмтеатру). Вона погодилась, що дуже на неї схожа. Образ із нею я не узгоджувала. Тільки з мамою, але, все одно, моє бачення образу мами.
Світ зараз – це така суєта, багато людей живуть у постійній біготні. Поїв вівсянки зранку за 5 хв і побіг у справах. Безкінечні справи… А як день проходить у художниці?
По-різному. Є у мене робочі дні. Тому що я керівник своєї власної арт-студії. П’ять років до цього йшла. З самого ранку у мене кожен день – 8 березня: чоловік у мене завжди готує сніданок. Ми спілкуємось, стараємось раніше встати, бо ввечері приходиш втомленим додому, то може бути вже трішечки інше спілкування. У нас ранок завжди починається з кави, зі спілкування, а тоді вже йдемо по своїх роботах. Завжди треба прийти з таким позитивним настроєм, тому що розумію, до мене приходять діти, яких я хочу навчити малювати. А я не хочу бути просто вчителькою малювання. Я хочу бути таким старшим другом для дітей, щоб їх навчити чогось доброго, чогось прекрасного. Є такий вислів: «Поганий вчитель – вчить, хороший – показує, а найкращий – надихає». То я якраз хочу бути в тому рівні, щоб надихати, але це дуже непросто. Загалом, це від людини залежить, яким буде її день.
У журналістів буває таке, що новини пишуть і на підлозі у міськраді, і у маршрутках складають питання на інтерв’ю. А у якому найнезвичнішому місці доводилося тобі творити?
Я, як їду на відпочинок, то можу надихатися природою. Можу зробити якісь замальовочки, але вдома мені найбільше твориться.
А кожну картину ти відразу бачиш, якийсь образ в голові, чи ретельно продумуєш, підбираєш одяг, зачіску, тобто працюєш як стиліст?
Ну, саме як в цій виставці, це у мене портрети, то це не має бути виставка таких просто класичних портретів. Мені хочеться передати якийсь образ, якийсь настрій, якусь емоцію.
А ці картини можна назвати відображенням твоїх різних «я»?
Це для мене дуже така хвилююча виставка, бо коли просто пишеш пейзаж, ти там не можеш так душу показати свою. А коли пишеш так багато портретів і хочеш розкрити саме оцю тему жіночності, то це не можуть бути не біографічні. Там скрізь, звичайно, що є частинка моїх роздумів. Три роки десь я думала над тим, що я хочу зобразити. Готувала попередню виставку «Лавандовий субтон» і думала над цією. Десь, напевно, три роки я роздумувала. Але чим ближче до виставки, то я розумію, що може її не робити.
Художниця за роботою
Багато митців знищували свої твори. У тебе таке вже було?
У мене таке в дитинстві було, але це не пов’язане з тим, що я вважала, що ця картина погана. У мене сестра менша художник також. Ми просто все, що бачили, змальовували. І нам іноді бувало так, що і фарб тих не вистачало, і ми все позмальовували, а мистецтво то пре. Хочеться малювати далі, то ми поверху картин малювали нові. Було тих картин дуже багато, якісь виносили на балкон, в підвал, то може десь якісь вже спалені, але так щоб знищувати, як художники, у яких щось не то з головою, то не було.
А ти сумуєш за тими картинами, які продала?
Ні, ніколи такого не було. Але от по відношенню до цих, то одна картина була в мене на виставці молодих художників, то я трішки сумувала за нею. Я думала, понамальовувала собі подружок.
Там де жінки, там завжди якісь інтриги, заздрість. Як себе захистити від такого негативу, тим більше художники такі чуттєві, творчі?
Не можна на цьому зосереджуватися, бо ти не зможеш нічого робити. Сварять завжди того, хто щось робить. Я просто не звертаю на це уваги. Я знаю, що завжди якось так трапляється, що якою ти є людиною, то такі і люди до тебе притягуються.
І наостанок, побажай щось нашим читачам.
Я дуже багато відчуваю щастя у своєму житті від творчості і від духовності. Мабуть, побажаю, щоб було більше творчості, тому що коли людина творча, вона зовсім по іншому дивиться на цей світ. Вона бачить багато красивого, багато позитиву. Хочеться побажати, щоб у людей було більше духовності, менше цієї повсякденності. У мене творча сім’я тому маємо багато позитивного спілкування, багато глибоких роздумів вищих за повсякденність.
Розмовляла Мар’яна МЕТЕЛЬСЬКА
Читайте також:
Творчий Луцьк: як народжуються вітражі
Творчий Луцьк: жінка, яка володіє мовою оригамі
Творчий Луцьк: кава як хобі, або чи зручно в сукнях із кавових зерен?
Творчий Луцьк: секрети вдалої іграшки та українізована лялька Тильда від Яни Пасічник
Автор статті: Мар'яна Метельська
