У фонд Волинського обласного краєзнавчого музею передадуть матеріали з особистого архіву волинянина Михайла Чигрина з Австралії
18 червня (п’ятниця) о 12 год у Волинському обласному краєзнавчому музеї за адресою м.Луцьк, вул.Шопена, 20, відбудеться передача матеріалів з особистого архіву волинянина Михайла Чигрина з Австралії у фонд Волинського обласного краєзнавчого музею.
Матеріали свого чоловіка Михайла Чигрина його дружина Марічка Галабурда-Чигрин нещодавно надіслала представниці Українського інституту національної пам’яті на Волині, історикині Лесі Бондарук. Після ознайомлення з архівом Михайла Чигрина Леся Бондарук офіційно передає його у Волинський обласний краєзнавчий музей.
Лідія Кушнірук
Михайло Чигрин
Марічка Галабурда-Чигрин
«У цьому архіві чимало важливих експонатів з історії України і Волині. Зокрема, збереглися листи його першого кохання – Лідії Кушнірук із 1935 до 1943 років. У них, поміж романтичними словами і мріями закоханої дівчини, чимало важливої історичної інформації про події, які вона бачила на Волині. Є розповідь про розстріл в’язнів Луцької тюрми, репресії польської та радянської окупантів та інше. Є також щоденник Михайла Чигрина, який він вів із 1939 року. Є його документи, атестати з навчання, листи до друзів, книжка спогадів про своє життя, упорядкована дружиною – Марією Галабурдою-Чигрин. Особливо багато є фотографій з різних періодів його життя. Серед них зустрічаємо у фото учнів та викладачів Луцької гімназії у 1 червня 1933 р., зустріч М.Чигриним патріарха УГКЦ Йосипа Сліпого у 1968 р. в Сіднеї та багато інших.
Окремо хочу виділити знахідку – візитівку відомого українського архітектора, політичного та державного діяча Сергія Тимошенка. На ній вказана адреса, за якою він працював у Луцьку – вулиця Матеюка 26. Вважаю, що відтепер ми маємо ще один важливий доказ і аргумент для перейменування, згідно закону про декомунізацію, вулиці Ярощука іменем Сергія Тимошенка.
Упевнена, що всі ці матеріали у Фонді Михайла Чигрина у Волинському обласному краєзнавчому архіві стануть основою для різних експозицій з історії Волині та волинської діаспори, а також дослідники матимуть теми і документи для наукових відкриттів», – наголосила Леся Бондарук.
Романтична історія про кохання Михайла і Ліди описана у статті Лесі Бондарук «Перстень коханої як символ розлуки»: https://history.rayon.in.ua/topics/388141-persten-kohanoyi-iak-simvol-rozluki-istoriia-kohannia-ounivtsiv-z-zhidichina
Біографічні довідки:
Михайло Чигрин народився 28 жовтня 1915 року в місті Мценськ Орловської губернії, куди його батьки були евакуйовані на початку Першої світової війни. В 1918 р. сім’я повернулася у село Жидичин поблизу Луцька. Після закінчення сільської початкової школи Михайло продовжив навчання в Українській гімназії імені Лесі Українки в Луцьку. У 1933 р. по закінченні гімназії Михайло був ув’язнений польським урядом на 5 років за політичну і культурно-освітню діяльність в ОУН. Сидів у Луцькій тюрмі. У 1934 р. за діяльність в ОУН польська влада знову арештувала Михайла та його друзів. 11 грудня 1935 р. Михайла Чигрина поляки засудили на 5 років ув’язнення за те, що був пресово-пропагандивним референтом Окружної Екзекутиви ОУН.
У березні 1939 р. М.Чигрин емігрував. Спочатку навчався на богословському факультеті Белградського університету, а потім перейшов на медичний факультет Університету в Загребі. Михайло Чигрин після завершення навчання став зубним лікарем, був активним діячем української громади в Загребі й Белграді. Кілька років Михайло – референт молоді при Українському Представництві в Хорватії: опікувався українськими студентами, здобував для них стипендії у хорватської влади.
Після Другої Світової Війни переїхав у м. Філлах в Австрії, де працював дантистом. Для допомоги українцям-втікачам, займався створенням Українського Червоного Хреста. Разом з іншими організовував Український Допомоговий Комітет у Каринтії, спочатку був його секретарем, а потім головою. Брав активну участь в організації парафії УАПЦ у Філлаху. Був провідним діячем в таборах біженців для воїнів УНР.
У червні 1949 р. переїхав в Австралію. Входив до різних українських громадських та релігійних організацій. Багато років очолював ОУН (м) в Австралії. У 1965-1975 рр. співпрацював із журналом УАПЦ “Наш Голос”, газетою “Вільна думка”, був членом редколегії журналу “Праця й Церква”. Брав активну участь в організації “Пласту”, виконуючи в ній різні провідні функції (фінансово-господарський референт Крайової Пластової Старшини, голова Пластунів Сеньйорів, тощо). У 1972-му році став фундатором і головою Товариства волинян в Австралії. Багато років очолював ОУН (м) в Австралії.
У 1975 р. Михайло Чигрин одружився зі співачкою Марійкою Галабурдою з Бельгії, українкою за походженням. У 1977-му році подружжю Чигрин запропонували роботу редакторів й дикторів на Австралійському державному радіо – СБС (SBS), де вони пропрацювали багато років. В 1987 р. М. Чигрин очолив Єпархіяльний Ювілейний Комітет 1000-ліття Хрещення України УАПЦ в Австралії й Новій Зеландії. Брав активну участь в організації “Пласту”, виконуючи в ній різні провідні функції (фінансово – господарський референт Краєвої Пластової Старшини, голова Пластунів Сенійорів, тощо).
Михайло Чигрин активно цікавився подіями на Батьківщині – симпатизував учасникам акції “Україна без Кучми!”, любив читати сайт “Майдан”. Він відійшов у вічність 4 листопада 2001 р. Похований на цвинтарі в Руквуд на відділі Української Православної Церкви в м. Мельбурн (Австралія).
Марія Галабурда-Чигрин народилася 31 серпня 1950 року в невеличкому бельгійському містечку Звартберг. В дитинстві Галабурда-Чигрин відвідувала бельгійську народну школу, потім гімназію в місті Генк і паралельно – «лекції музики», де вчилася співу. У 1966 році, співаючи арію Одарки із опери «Запорожець за Дунаєм», Марія склала вступні іспити до Королівської консерваторії в Антверпені. Виступала на концертах учнів консерваторії лише з українськими піснями. Ніколи не відмовлялась від участі в будь-якому концерті української громади в Європі. М.Галабурда удосконалювала вокальну майстерність в Італії, виступала в Римі. «Блаженнішому митрополитові й кардиналові Йосипові Сліпому подобалося, як я співаю», – згадує співачка. У 1974 році відбулося її успішне концертне турне по всіх українських поселеннях Австралії, у 1974 – 1975 рр. – у Великій Британії. Сольні виступи відбулися також у Франції, Німеччині, Бельгії.
У 1977-му році Марійці Галабурді-Чигрин із чоловіком запропонували роботу редакторів й дикторів на Австралійському державному радіо – СБС (SBS), де вона пропрацювала 16 років. Найбільше її статтей з’явилося в газетах «Шлях Перемоги» (Мюнхен), «Українська думка» (Лондон) та «Вільна Думка» (Сідней)».
М. Галабурда-Чигрин, починаючи з 1990 року, як журналіст, чотири рази їздила в Україну. Активно наближала державну незалежність Батьківщини своїми патріотичними публікаціями у пресі. Результатом став випуск книги спогадів у книжці «Україно моя, Україно», яка вийшла друком в Україні в 2000 р. Була в гостях у Жидичині, на могилах батьків Михайла й інших членів його родини.
Після смерті чоловіка вона продовжувала активну громадську діяльність до сіднейської газети «Вільна Думка», газети «Церква й Життя», яка виходить в Мельбурні, веде свою сторінку у Фейсбуці. У 2020 р. відзначила 70-ліття. 8 червня 2021 р. повернулася жити на батьківщину у Бельгію.
Лідія Кушнірук-Жуменко – жінка, яка була першим коханням Михайла Чигрина.
Народилася 5 квітня 1912 року в Жидичині. Навчалася у Луцькій гімназії. Двічі у 1934 і 1935 рр. була арештована польською владою й ув’язнена в луцькій тюрмі за підозрою у причетності до ОУН. Звільнилася у квітні 1936 р.
Із приходом радянської влади, уникаючи репресій, у грудні 1939 р. з групою членів ОУН нелегально перейшла кордон у Польщу. Працювала вчителькою української мови у сільській школі с. Стрижів на Холмщині. Під час німецької окупації України, у січні 1942 р. повернулася на Волинь. Вчителювала у рідному селі Жидичин.
У квітні 1946 р. під час другої радянської окупації Волині Лідія Кушнірук була заарештована за підозрою у причетності до ОУН. 7 червня 1946 року Військовий Трибунал військ Міністерства внутрішніх справ Волинської області без участі сторін обвинувачення і захисту, без свідків засудив Лідію Кушнірук за статтею 54-1”а” на 10 років виправно-трудових таборів із поразкою у політичних правах на 5 років і конфіскацією майна. Відбула понад 8 років в одному з таборів ГУЛАГУ. Після звільнення вийшла заміж за колишнього політв’язня Івана Жумейка і переїхала у Казахстан. Після смерті чоловіка, у 1975 р. повернулася в Україну. Приїхавши на Волинь, оселилася в Луцьку, на Вишкові, у рідного брата Хоми Кушнірука. Згодом купила собі пів хатини у Жидичині.
Дочекалася незалежності України. Вона активно цікавилася усіма подіями національно-демократичного відродження. 3 грудня 2003 р. Лідія померла. Похована в рідному селі.
Автор статті: Ірина Велігурська
