Маловідомий Луцьк: міські легенди
Кожне місто, крім офіційних розповідей з конкретними історичними датами та іменами, має свої легенди. Ці історії дихають незвіданим. Хоч і страшно їх іноді слухати, та вони манять допитливих читачів до себе, мов вогонь метеликів.
Якщо ви думали, що Луцьк не має своїх легенд, то ви помилялись. До наших їх днів дійшло чимало. Ми для вас відібрали найцікавіші – іноді страшні, іноді веселі. Отож, дізнавайтесь про місцеві прикмети, луцьких героїв та рідні вулички і райони.
- Не забудьте кинути монетку на Братському мосту
Є у Луцьку міст, який називають Братський. Раніше він носив назву Базилянський (від назви монахів василіанів, які зайняли церку поблизу). Колись була така прикмета, що коли покидаєш місто, треба кинути із цього моста кілька монет, аби знову повернутися. Розповідають про одного польського пана Криштофа, який закохався у лучанку Олену. Треба було пану полишати Луцьк. Він зробив пропозицію руки і серця своїй коханій і просив їхати із ним до Любліна. Дівчина сказала, що погодиться стати його дружиною лише якщо він лишиться у Луцьку. Олена просто дуже любила Луцьк та своїх батьків. Криштоф пообіцяв, що вирішить швиденько свої справи і повернеться. Їхав він через той міст та й вирішив і собі кинути пару монет. Сильний вітер вихопив у нього із рук всі його гроші і понесла їх річка. Криштоф намагався виловити гроші, та це вже було неможливо. Махнув на це все пан рукою та й вирішив повернутися назад до коханої. Виходить, вернувся швидко, як і обіцяв.
- Рятівниця синагоги
Єврейська община у Луцьку свого часу була досить чисельною. Зараз збереглась їхня синагога, однак розповідають, що була ще одна – збудована в XI – XII ст. У XII ст. Луцьк захопили німецькі лицарі. У єврейській синагозі вони зробили конюшню. Скільки євреї не просили не оскверняти їхню святиню, їх ніхто не слухав. Одна красива єврейка вирішила іти просити імператора, аби повернув їм синагогу. Дівчина пішла аж у Німеччину. Там вона зачарувала своєю красою імператора і він послухав її прохання. Синагогу повернули євреям, а дівчину шанували довгі віки. Кажуть, що її могила стояла на єврейському кладовищі ще й у XVIII ст.
- Весілля з чортом
Розповідали, що до одної дівчини-міщанки сватався дивний хлопець – ніколи не хрестився, сам з собою розмовляв, посміхався. Але дівчина була самотня, а батьки і самі не дуже віруючі, тому на це уваги особливо не звертали. Підготувались до весілля. От вирушили уже до церкви шлюб брати, як здійнявся сильний вітер. Всі полякались, а молода хотіла притримати фату та й перечепилась за дірку у мості і впала. Глянула дівчина на ноги свого нареченого й перелякалась не на жарт – вони були волохаті й чорні. Тут йому зняло капелюх із голови, а там – стирчать ріжки. Батько молодої кинув у той вихор ножик та й зникло це все. Кажуть, що такий випадок у місті не один був, і дехто із дівчат навіть повиходив заміж за оту нечисть та й понароджували бісенят, які досі ходять містом серед нас. Хтозна, можливо.
- Тіні біля Сапалаївки
Ще на початку минулого століття на місці сучасної вулиці Яровиці було село. Мешканці тутешніх осель бачили вночі при місячному світлі на лівому березі Сапалаївки тіні людей. Дивні фігури робили незрозумілі маніпуляції, ніби хотіли потрапити під землю. Хлопці навіть боялись ходити цими стежками на вечорниці. За переказами старих людей, тут було єврейське кладовище. Місця із кожним роком ставало все менше і могили стали робити все ближче до берегів. Князь Матвій Четвертинський, який володів на той час цими землями, попередив євреїв, щоб ті не робили тут могил. Вони не послухали. Тоді Матвій наказав своїм слугам викопати пару могил і поставити труни на крайніх могилах. По місті стали говорити, що то земля виштовхує покійників. Євреї облишили у спокої ці землі. Та з того часу тут стали бачити привидів.
- Яра водиця
Є ще одна легенда про цю Яровицю – мов, росла колись тут незвичайна квітка. Говорили, що розцвітала вона лише на день святого Юрія, рано-вранці. Приходили сюди всі милуватися тим цвітом та й виникло повір’я, що хто зірве її, той буде дуже щасливим. Зірвати ніхто її просто так не міг, бо на Юрія вилазили різні змії та гадюки із землі та стерегли її. Одна ж дівчина задумала собі не просто зірвати ту квітку, а посадити у своєму саду. Дівчина не злякалась гадів, переступила через них і викопала квітку. На цьому місці почала бити чиста та холодна вода. Вона стала розливатися все сильніше, заповнюючи долину. Так утворилась нова річка, яку стали називати Яровиця – від слова «яро», що означало нестримна. Через багато років по тому річку назвали Сапалаївка, а місцевість ця стала називатися Яровиця. Тепер це одна із вулиць Луцька, розташована поблизу кінотеатру «Промінь».
- Княжна з вінками
Одна із міських легенд оповідає про наступ татар на древній Луцьк. Лучани сховались у замку, однак розуміли, що не витримають атаки татар. Завойовники це бачили, тому запропонували жителям здатися без бою. Тоді із замку випустили на Стир човен, у якому стояла красуня у блакитно-білій сукні із двома вінками в руках. Дівчина підійшла до татарських воєначальників і поклонилась, простягаючи вінки. Ті зраділи, що так швидко здаються лучани. Княжна попросила їх стати на коліно, аби повісити вінки. Тільки ті схилили коліно, як княжна миттєво дістала із вінків гострі ножі та всадила їх у серця завойовникам. А із замку почали падати камені та стріли на татар. Вороже військо втекло, а княжну у човні з вінками зобразили на гербі міста. Довгий час цей герб використовували.
- Князь, який пас вівці
Князю Свидригайлу після смерті свого рідного брата Вітовта довелось зазнати бід. Поки у країні точились чутки, що литовський князь Сигізмунд Кейстутович хоче винищити руських бояр, Свидригайло втік на Воловщину, переодягнувся простолюдином і найнявся пасти овець. Якось почалась сильна гроза. Князь не міг ніяк позбирати сполохану отару. Коли гроза стихла, разом зі своїм собакою він зібрав овець. Виявилось, що то був такий знак йому. Наступного дня до нього примчали луцькі посланці та повідомили, що Сигізмунда вбили. Це було у 1440 році. Свидригайло кинув своїх овець та поїхав до Луцька, де його визнали своїм князем. Говорять, що помер він на лаві у Стировій вежі. Вона була добудована за його правління, тому вежу називають часто Свидригайловою.
- Невихований посол із Венеції
Всі знають, як на Русі гуляли. Луцьк не виняток. За переказами, в 1474 році до Луцька прибув венеціанський посол Амброджо Контаріні. Чоловік мандрував до Персії та вирішив зупинитися на нічліг у Луцьку. Контаріні був стриманий та обережний у стосунках із людьми. Вранці після проведеної ночі у Луцьку він пішов нанести візит старості міста. Того якраз прийшли запрошувати на весілля, то покликали вже й посла. Чоловік не міг бути неввічливим та відмовити. Однак, він просто не знав, що його там чекає. Як почалась гулянка, то послу все підливали медовухи. До того він пив лише вино. Все гуляли і гуляли, а посол хмелів. Почалися веселі танці. Тут інші міщани запросили поважного гостя на інше весілля, де тривали такі ж забави. На тому весіллі була і бійка. Чоловік уже не жарт злякався та пішов до свого місця нічлігу. На другий день його прийшли кликати продовжити весілля. там його ледь не побили через одну молодицю. З весілля він втік. Контаріні дивувався, скільки можна святкувати. Господар, де він зупинився, відповів, що може тиждень чи два. Венеціанець вирішив забути про дипломатію і втекти з міста подалі від тих гулянь. Лучани ж дуже образились, коли зрозуміли, що такий поважний гітсть знехтував їхньою гостинністю.
- Красна гора
Всі чули про район Луцька — Красне. А чи знаєте ви, як виникла його назва? Кажуть, колись у цій місцині була невелика гора, яка потопала влітку у квітах. Її називали Красна, що означало красива. Князь Вітовт із одного з походів привів полонених караїмів із Криму. Вирішив він їх поселити біля тої гори. Поселення, де караїми зводили свої хати, стали називати Красне. Із роками село перетворилося на один із районів Луцька. А гірка ця досі є – можете відвідати та помилуватися звідти краєвидами.
- Чому хати караїмів із трьома вікнами на вулицю?
Князь Вітовт надавав для караїмів багато привілеїв. Отримавши перемогу у Грюнвальдській битві, князь вирішив нагородити караїмів. Однак грошей у скарбниці не було. Старійшина це знав, тому і не просив грошей. Він попросив у Вітовта дозволу будувати хати із трьома вікнами на вулицю. Князь здивувася такому проханню. Старійшина відповів, що це для того, аби у першому вікні вони бачили небо і зверталися до Бога, із другого споглядали князя свого, а у третьому – виглядали гостей. Князю це сподобалося і він дозволив. Якщо простежити на вулиці Караїмській у Луцьку, то дійсно всі хати цього народу мали три вікна на вулицю. Згодом так стали будуватися й інші міщани у місті.
Підготувала: Мар’яна МЕТЕЛЬСЬКА на основі матеріалів з книги Феодосія Мандзюка «Легенди старого Луцька»
Читайте також: МАЛОВІДОМІ ФАКТИ ПРО ЛУЦЬК: ВУЛИЦІ
МАЛОВІДОМІ ФАКТИ ПРО ЛУЦЬК: ЛЮДИ
МАЛОВІДОМИЙ ЛУЦЬК: БУДІВЛІ, ЯКІ ЗНИКЛИ, АБО ДЕ У ЛУЦЬКУ БУЛО ПЕКЛО
Автор статті: Мар'яна Метельська
