Луцький двірник-безхатько сподівається, що чужина прийме його приязніше, ніж батьківщина
На комунальному фронті – без змін. Луцький двірник-безхатько Тарас Врублевський досі без офіційної прописки. Житло, котре хлопцеві підшукали чиновники, в аварійному стані, а термін проживання в готелі добігає кінця. Якщо за місяць садиби не відремонтують, Тарас знову ризикує опинитися просто неба у власноруч зведеній халабуді.
Про це хлопець розповів в інтерв’ю «Слово Волині».
…Його робоча зміна триває з сьомої ранку до третьої дня. Роботи чимало: чисто має бути не лише біля сміттєвих баків, а й біля під’їздів багатоповерхівок. У цій справі перший помічник Тараса – березовий віник. Старання хлопця марно не минають. На шурхіт його мітли одразу сходяться пенсіонери. Спершу цікавляться, де спав і що їв, потім дякують за виконану роботу.
– Ні в однієї господині на кухні так ошатно не буває – ані тобі пилинки, ані папірця. Старається. Тут живу вже третє десятиліття, тож роботу двірників можу порівняти. Були різні: п’яниці, ледарі, недобросовісні. А от ця дитина – молодець! – каже Світлана Грицюк, мешканка будинку, що на вулиці Конякіна, 10.
Уже другий місяць після роботи Тарас відпочиває у готелі. Проживання там проплатили добрі люди. Та ось із потеплінням з’їхати звідти двірникові можуть наказати будь-якої миті. Куди піде – не знає.
– Насамперед влада і держава повинні думати про таких, як я. Але їм байдуже. Влада працює на прокурорів, суддів – сильних світу цього, дають їм п’ятикімнатні квартири, а простакам – дулю з маком! Хоча саме сироти за законом мають отримати житло поза чергою, – бідкається Врублевський.
У Луцькраді запевняють: помешкання Тарасові підшукали, ось тільки з ремонтом затягнув він сам.
– Ми йому запропонували тимчасове житло як для працівника нашого комунпідприємства. Спочатку він відмовився від цієї пропозиції, а потім, подумавши, погодився. Ми домовилися, що робимо там ремонт. Зараз тривають іпроектно-кошторисні роботи. Житло він матиме однозначно. Все зробимо коштом бюджету, але якщо знайдуться меценати, які матимуть охоту допомогти матеріалами, не відмовимо, – прокоментував ситуацію заступник луцького міського голови Тарас Яковлев.
Та жити в будівлі, фасад якої кришиться, Врублевський побоюється. Про небезпеку попередили нові сусіди.
– Мені страшно, чесно. Там усе ніби набрякло, провисає ззовні й усередині. Я трохи на тому розуміюся, то скажу: чистої води аварійка. Люди навіть заходити не радять, мовляв, ляжеш спати – і не прокинешся. Завалить! – розповідає безхатько.
Вихід – знову повернутися до того, з чого починав: халупи під мостом. Там, до речі, на хлопця досі чекають його вірні друзі – четверо котів та собака. Тим паче, що, передчуваючи повернення, господарювати на ділянці Тарас почав на повну: перекопав грядки, попідбілював дерева.
– Я часто ходжу туди: годую песика, своїх мурчиків. Городину садитиму, звичайно. А чого земля дурно буде пустувати і заростати? Перчики, помідорчики, петрушку, кріп посаджу – нехай росте. Ще недавно, коли ця історія закрутилась, думав: ну все, піду зі своєї халабуди і перехрещуся. А от і ні: вернуся, певно, знов у неї. На кілька місяців точно. Добре, що не розібрав, – всміхається хлопець.
Наразі 24-річний Тарас всерйоз подумує десь під осінь поїхати до Польщі на заробітки, тому почав відкладати гроші на виготовлення документів. Каже, можливо, чужина поставиться до нього більш приязно, ніж батьківщина.
Олександр СТЕРНІЧУК
Автор статті: Мар'яна Метельська
