Волинський боєць знайшов душевний спокій у малюванні на склі
Волинський захисник Руслан Кашаюк пережив страхіття війни, але зумів повернутись до мирного життя. Крім того, він допомагає іншим бійцям реабілітуватись після пережитого.
Війна для волинянина Руслана Кашаюка, як і для багатьох інших військовослужбовців, розпочалася з Майдану, — інформує прес-служба Фонду «Тільки разом».
Чоловік каже, що має загострене відчуття справедливості. Мабуть, саме тому в найбуремніші дні Революції Гідності перебував у серці столиці. Потому був батальйон «Айдар», так звана АТО у всіх її виявах, поранення… Події, що відбувалися в серпні 2014-го, військовослужбовець згадує обережно, ніби намагається не розворушити у пам’яті болючі моменти.
«Утримуючи село Хрящувате, ми опинилися в півкільці та змушені були відступати. Зв’язку з командуванням не було, це найбільше гнітило. Ми мали звичайне радіо, з нього дізнавалися новини. У нас вже тоді були великі втрати, але ми раділи, адже по радіо казали, що почався наступ, що наші хлопці майже взяли Іловайськ. Це нам додавало сил та вселяло надію. Ми готові були там лягти, – повертається спогадами у минуле. – Коли зайшли туди, в нашій роті було 62 чоловіки, на базу повернулося лише 23… Решта – трьохсоті й двохсоті. Тоді, у Хрящуватому, я дістав поранення…».
Війна внесла корективи у життя Руслана. Військовослужбовець переніс мікроінсульт, деякий час не міг розмовляти. Щоб остаточно не впасти у депресію, чоловік робив ікони з бісеру та круп. Перебуваючи на реабілітації в Ізках у рамках проекту «Зігрій душу», Руслан відкрив у собі хист до малювання.
«Бог дав мені талант, бо я раніше був далекий від малювання. Хоча ці таланти є у нас від народження, потрібно тільки зуміти відкрити їх у собі», – переконаний Руслан.
Чоловік вступив до університету на юридичний факультет. Проте вже на першій сесії зрозумів, що стан здоров’я не дозволить йому отримати якісні знання. Тоді військовослужбовець перевівся на спеціальність «Образотворче мистецтво». Паралельно навчається в Іконописній школі Українського Католицького Університету.
Руслан знайшов душевний спокій у малюванні. Це заняття приносить чоловікові не лише задоволення, а й стає своєрідною арт-терапією, розслабляє та врівноважує. Переважно чоловік малює образи на склі. Окрім цього, у своїх роботах він хоче зберегти історію «Айдару», історію російсько-української війни, обличчя волонтерів. Створені картини військовослужбовець роздаровує або виставляє на аукціон, а кошти віддає тим, кому вони потрібні.
Руслан знайшов сили, щоб адаптуватися до мирного життя. Тепер своїм прикладом він допомагає тим, хто близький йому по духу – військовослужбовцям, які пережили жах війни.
«Руслан хороший лектор. Він гарно спілкується з хлопцями, розповідає про життєві позиції та досвід. Наступного разу братиме участь у проекті на повних правах арт-терапевта, – каже керівник проекту «Зігрій душу» Анна Лисакова. – До нас на реабілітацію приїздять різні групи. З одними учасниками легко працювати, а інші закриті, порозумітися з ними вдається лише в останні дні. Коли з хлопцями спілкуватиметься військовий, буде швидше налагодження контакту й результат».
Військовослужбовець розповідає, що багато хлопців відмовляються від реабілітації, і далі ховаються в собі, мовляв, я ж не стану художником.
«Людина сама має хотіти змін і не боятися їх. Внутрішньо ми всі їх потребуємо, але чи докладаємо зусиль для цього? Мало приїхати сюди, потрібно працювати над собою, щоб змінюватися. Бог не може купити замість тебе лотерею, щоб ти виграв мільйон, мусиш вставати і робити щось сам. Звісно, не всі після реабілітації стануть художниками чи почнуть ліпити з глини, але такі заняття допомагають людині розкритися», – зазначає Руслан Кашаюк.
«Зігрій душу» – проект, який Фонд Ігоря Палиці «Тільки разом» реалізовує спільно з волонтерами. Його мета – допомогти тим, хто повернувся з передової, пристосуватися до мирного життя. Тижнева програма реабілітації включає психологічну допомогу, соціальну адаптацію, відпочинок та лікування у санаторії, рефлексотерапію, коли учасники проекту малюють, виготовляють гончарні вироби.
Автор статті: Наталя Хвесик
