“Нема смислу проводити життя тільки в одній країні: це як дивитися на обкладинку книги і її не відкрити” – мандрівник

Чому подорожувати наодинці тобі комфортніше, ніж гуртом?

Моя перша мандрівка за кордон була у 20 років із групою: я поїхав на Балкани: Хорватія, Чорногорія, Албанія і Македонія. Я там виконував роль сумки багажної. Зрозумів, що групова поїздка – не моє. Мені не підходить, коли в поїздці більше однієї людини чи хоча б двох, і є якийсь план, який склав не я. І взагалі план. Це залежність. Мандрую тільки сам: так я себе перевіряю на сто відсотків. Я ніколи нічого не готую. Не шукаю житла заздалегідь, не бронюю номерів у готелях. Часто не беру зворотнього квитка.

Не втомлюєшся від можливого дискомфорту, довгих очікувань та непередбачуваних ситуацій?

Саме за цим я туди і їду. Тому що цього всього у мене немає тут, у звичайному житті. Я їду за іншими відчуттями. Навіщо мені їхати з одного зручного дивана на інший зручний диван? У чому тоді випробування?

Як вирішив їхати в Америку майже без речей і грошей?

Мав летіти на Кіпр. Навіть квиток за 750 гривень мав. Але випадково зідзвонився з подругою, вона саме була в Маямі. Буквально за вечір змінив усі свої плани. Квиток на Кіпр порвав. Натомість купив квитка до Штатів за 6 тисяч гривень. У кишені залишився тільки 231 долар. З ним через тиждень і полетів на півроку за океан.

На перших порах в Америці мене виручав кілограм горіхів, які взяв із собою з України.

Знав: скільки б не витратив на квиток, все одно зароблю у Штатах ці гроші нелегально. У мене не було мети заробити в Америці гроші, я просто хотів отримати досвід роботи нелегалом. Хотів відчути життя звичайного нелегала з Центральної Америки. У мене вийшло. Звісно, втомлювався. Тому що дуже багато працював. Але у чому головна відмінність від України: там, працюючи на роботі найнижчого класу ти можеш нормально існувати: знімати квартиру, їздити на машині, заправлятися постійно бензином, їсти добре.

Багато працював у Маямі. Там мені не сподобалося. Бездушне місто – немає настрою, образу і душі. Просто сфера обслуговування, клуби й ідеальні пляжі. Маямі лиш трохи краще ніж Лас Вегас: картонне місце.

А от у Чикаго, Лос-Анжелесі чи Сан Франциско у кожного кутка є свій настрій, свої люди, незвичні персонажі. Нью-Йорк дуже люблю. Це хворе на голову місто. Там жити я б напевно не зміг більше ніж півроку. Місто ніколи не спить. Рівень шуму не зменшується незалежно від пори року і доби. Але там концентрат усіх національностей, всіх видів релігії. Там можна побачити весь світ.

Щоб порозумітися з іноземцями потрібно не лише знати їхню мову?

Англійської зазвичай вистачає. Але без емпатії вона не допоможе.

У Штатах народ дуже чуйний. Ти можеш просто сидіти під заправкою з рюкзаком, до тебе підійдуть, запитають, чи все гаразд, чи ти не голодний і чи є тобі де жити.

У мандрах створюю враження людини, в якої нічого красти – кепка, потасканий рюкзак, хоча у ньому дорогий фотоапарат і Макбук.

Крадіжки траплялися?

Єдиний раз у мене вкрали всі речі у Макдональдзі в Барселоні два роки тому документи з 5-річною Шенгенською і американською візами. Я саме мав летіти назад, сів перекусити, і нічого не відчув. Коли побачив, що рюкзака немає, схуд на кілька кілограмів. У мене залишився квиток на автобус до аеропорту, ксерокопії документів і 15 євро в кишені. Ніяких особистих речей. Я поїхав пробувати полетіти без документів і квитків. Як не дивно, мене на літак впустили. Я просто розповів рази три свою ситуацію дівчині на рецепції в аеропорту. Вона мені нічим не могла допомогти. Але якийсь менеджер проходив повз і поставив мені необхідні штампи.

Після цього знову зробив усі візи і поїхав до Парижа з Одеси автостопом.

Куди плануєш мандрувати далі?

Наступну мандрівку планую у східні країни взимку.

Життя дуже маленьке, а ми всі намагаємося відповідати чиїмось уявленням. Нема смислу проводити життя тільки в одній країні. Це як дивитися на обкладинку книги і її не відкрити.