Герой без ніг, але з великим серцем: волинянин Дмитро Сливець організував ремонт дороги у своєму селі

news

Дмитро Сливець – 28-річний старший сержант, командир взводу розвідки 63-ої бригади, який втратив обидві ноги на Херсонщині, виконуючи бойове завдання.

Незважаючи на трагедію, Дмитро не здався і продовжує жити повноцінним життям. Він одружився з дівчиною, з якою познайомився в Києві, і вони оселилися в селі Головне.

Дмитро не лише піклується про свою сім’ю, але й прагне зробити свій внесок у розвиток села. Він організував ремонт дороги на вулиці Грушевського, яка була в жахливому стані.

Завдяки його ініціативі та небайдужості жителів села, вдалося зібрати кошти та розпочати ремонтні роботи.

Про цю унікальну історію розповіла працівниця прес служби Поліції Волинської області Ольга Бузулук.

Читайте також 11 березня початок Масляної: яке значення кожного дня Масляного тижня?

Зараз буде абсолютно унікальна історія про Героя цієї війни. Героя, який залишив обидві ноги на Херсонщині під час атаки на ворожу ДРГ, але який зберіг прагнення жити по-людськи, достойно та гідно. Чого дуже багатьом людям ще треба вчитися… 

Знайомтесь: Дмитро Сливець, 28 років. Старший сержант, командир взводу розвідки 63 окремої бригади.

Нині проживає в с. Головне Ковельського району, де успішно організував ремонт частини однієї з вулиць.

Історія Дмитра на перший погляд звичайна. Він був призваний ще в 2013 році, служив контрактником в «Азові» в Маріуполі, згодом звільнився. 

З першого дня повномасштабного вторгнення пішов до «військкомату» разом з товаришами, з якими працював на будівництві в Києві. Став командиром взводу розвідки в 63 окремій бригаді. 

А далі – історія трагічна.

Обидві ноги військовий втратив на Херсонщині у травні, виконуючи бойове завдання.

«Ми коректували вогонь у Снігурівці і повертались з завдання. На виїзді з першої лінії оборони помітив разом з побратимами, що інших хлопців підірвала ворожа ДРГ. Почали переслідувати цю ДРГ, двох мені вдалось знищити. Поки побратими (два рідних брати) відбігли в інший бік, я залишився під прицілом двох окупантів. Один вистрілив з «мухи», другий з такого гранатомета, який ставить за раз чотири розтяжки в ряд. Я хотів сховатись за автомобілем, але ступив два метри – і напоровся на першу розтяжку. Відірвало одну ногу. Перемотався, почав відповзати, і зачепився за другу розтяжку. Так втратив другу ногу»

Два рідні брати-побратими встигли витягнути Дмитра, посадити в авто і відійти.

Дорогою в лікарню весь час перебував у свідомості. 

Згодом у госпіталь приїхала дівчина, з якою познайомився в Києві напередодні. Через місяць після поранення, прямо в медзакладі, вони й одружились. Після госпіталя перебував на реабілітації у Львівській області.

А потім вирішили звивати своє гніздечко.

Оскільки родом Дмитро з с. Нудиже, а в Головному мешкає його сестра, то вирішили оселитись в Любомлі. Навіть дали завдаток за квартиру. Однак власниця гроші взяла, а квартиру продовжувала продавати далі… 

Тож знайшли хатину в с. Головне, де й оселились нещодавно. Дружина Вікторія працює в місцевому магазині. Дмитро ж займається власною справою: виготовляє блоки, плитку, згодом буде бруківка. Нині – в пошуках підходящого приміщення в селі для відкриття власного бізнесу. Каже: тоді будуть робочі місця, податки у бюджет територіальної громади, село розвиватиметься ще краще.

Останні два тижні Дмитро організовує ремонт дороги на вулиці Грушевського, колишня Чкалова.

Це майже 2 кілометри. Каже, що при поганій погоді він навіть з дому не може нормально вийти на дорогу: все в ямах і калюжах, тож на протезах незручно пересуватись, а на кріслі колісному – тим більше.

9 березня Дмитро написав у сільській групі в вайбері, мовляв, приєднуйтесь, допомагайте: або фінансово, або фізичною силою, адже треба довести дорогу до пуття.

Зголосилось кілька чоловіків-сусідів.

Також протягом дня назбирали 7 тисяч гривень. Але вже вклали більше 15. Ще треба кілька десятків тисяч гривень, щоб завершити.

Наразі прокопали рів, куди сходитиме вода, осушили дорогу. Далі її вирівняють і засиплять щебенем. Частково посприяв цьому голова громади.

Чоловіки-сусіди охоче підтримали ідею Дмитра самим хоч частково відремонтувати дорогу.

Військовий жартує: були б кошти – можна не одну вулицю в селі зробити.

Зараз конче необхідно завершити цей відрізок.

Маємо підтримати нашого Героя!

Він настільки оптимістичний, щирий і відкритий, сповнений мрій та планів!

Саме за такими, як Дмитро, – майбутнє країни. І це не голослівні фрази.

Це реальні Герої, які сьогодні повертаються (і ще повертатимуться), і живуть, і житимуть серед нас. 

Ще більше мене надихнула його історія тому, що це – моє рідне село, і тією вулицею я ходила мільйони разів. І ні я, ніхто інший не організували її ремонт (був грейдер, але не зовсім вдало). Це зробив Герой без обох ніг, людина надзвичайної сили волі та гідності…Більше моралі не буде. Комок в горлі. Картка Приват Дмитра в коментарі. Прошу підтримати та поширити” – розповідає поліцейська Ольга.

Дмитро – справжній Герой, який своїм прикладом показує, що не здаватися перед труднощами і жити повноцінним життям можливо, навіть втративши ноги.

Як ми можемо допомогти:

  • Підтримати Дмитра фінансово:

Картка Приват: 5168745612237195

  • Поширити інформацію про його історію:

Це допоможе мотивувати інших людей і зробити світ кращим.

Дмитро Сливець – це приклад того, якими мають бути справжні Герої. Він – наша гордість і надія на краще майбутнє.

Читайте також Українські військові отримають повноцінне харчування замість сухпайків 

Автор статті: Малашкевич Анна

0 Комментариев