У передмісті Києва встановили пам’ятник відважному “Привиду Києва”
На Київщині, в лісі поблизу села Глібівка неподалік міста Гостомель, 25 лютого відкрили пам’ятник “Привиду Києва”, який знищив колону техніки російських окупантів.
Пам’ятник відкрито на місці загибелі льотчика 299 бригада тактичної авіації ім. генерал-лейтенанта Василя Нікіфорова підполковника Геннадія Матуляка. Він загинув рік тому. Про це повідомили у 299 бригаді.
Геннадій народився 29 квітня 1977 року у селі Мартинівське Вознесенського району Миколаївської області. Більше 10 років віддав службі у славетній 299 бригаді. Загалом же більше 20 років провів за важелями бойових літаків. Літав на літаках МіГ-29, Л-39, Су-25.
З першого дня брав участь у відбитті повномасштабного російського вторгнення в Україну. 24 лютого 2022 року знищував ворожі колони на Херсонщині, і на рідній Миколаївщині.
Зранку 25 лютого 2022 року на північ від Києва в районі міста Гостомель Геннадій Матуляк знищив колону техніки російських окупантів, але близько сьомої ранку під час повітряного бою російський винищувач влучив у штурмовик Геннадія. Льотчик почав відводити літак, аби захистити село, адже під ним розташувався великий розважальний комплекс. Та після другого влучання літак і пілот спалахнули. Машина впала за кілька кілометрів від села Глібівка Вишгородського району. Не зважаючи на те, що село на той момент було окуповане російськими загарбниками, відважний льотчик був похований вдячними місцевими жителями біля місця загибелі.
Мешканці Глібівки і сьогодні прийшли вклонитися жертовному подвигу Гкроя України підполковника Геннадія Матуляка. Сльози бриніли на очах як і бачивших життя літніх людей, так і зовсім юної молоді.
16 квітня 2022 року перепохований у місті Миколаєві.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі підполковнику Геннадієві Матуляку присвоєно звання Герой України посмертно.
У Геннадія залишилася дружина Ольга та двоє дітей — син Руслан та донька Софія.
Автор статті: Ірина Велігурська