У мережі з′явилась сторінка собаки волинської волонтерки

news

У Facebook з’явилася сторінка, яку «веде»пес відомої волинської волонтерки та активістки Нати Толмачової.

Марсік розповідає «усьо про трудності собачого битія». Звісно, інформацію подає сама Ната, проте всі дописи та вкладення йдуть виключно від імені Марсіка. Про це пише «Слово Волині».

Власниця, чи, як вона себе позиціонує, мама песика розповіла, що на створенння такої собі жартівливої песосторінки її спонукало бажання дарувати людям радість і краплинки щастя: «Марсік каже, що він дуже любить життя як таке, як постійний процес ганяння за котами, курами і хвостом. А ще він дуже любить свою мать, і надзвичайно радісно зустрічає її з роботи, з танцями , плясками, обнімашками і бубном. Тому мать в юбках тепер не ходить – колготки дуже дорогі. А ще йому дуже цікаво наблюдать за людями і собаками з балкона і обгавкувати їх. Тобто в цілому, життє – настільки весела і захоплююча річ, шо про це треба гавкать, тобто говорити, постійно. А ще люди більше посміхаються, коли читають марсіанські хроніки. Значить є шанс, що вони стануть щасливими і добрими. І, може, по дорозі додому підберуть якесь бездомне малятко..»

Так у життєписі Марса є відеоролики про тварин, оголошення про творчі заходи, світлини песиків та котиків і дуже позитивні дописи, присвячені людям та їхнім чотирилапим друзям:

«Привіт, друзяки!
нарешті загнав мать до ноута, а то переживаю, шо ви без мене вже заскучали. ну як ви можете жить без такої няшки, як я? правда? так отож!)
сьогодні будем знакомитись з Фібі. це горда красавіца, яка не раз роздирала мені ніс до крові. ну за діло да, але ж нашо до крові?? але шо я тут розказую? читайте самі:

Про Фібі.

Мать казала, шо поки мене не було, Фібі була главна в домі. Може й була, шось я таке пригадую.. але то було недовго.
Якшо копати глибоко, то вона вже взросла тьотка, їй десять років і вона якась депресивна нігілістка. В її корнях якісь норвєжци лісові, того вона така непривітна і дєрзка. Сама рішає, з ким їй спать, до кого йти і коли муркати.
Взагалі, Фібі красіва. Чорна і блискуча. Колись її всі подружки мамині хапали і приміряли замість воротніка, як норку. Фібі бистро всьо поняла, і тепер тільки гості в хату – вона спішно рєтірується десь в закутки. Нема чого її на воротнік примєрять.
Я чесно попробував її замінить – сам всіх гостєй встрічав, обнімав всіма лапами, на шию пригав. Чогось гості нової моди не зацінили і або чекали за дверима, або виказували матєрі рішительний протест, інколи не дуже цензурно. Кажуть, воротнік тяжолий. Хами. Я просто накачаний. І красівий. Але зараз не про мене, хоч я і просто прєлєсть.
Ну так от.. коли я прийшов перший раз до хати, ця мадама сиділа на табуретці і созєрцала моє явлєніє. І в неї на морді читалось таке прєзрєніє… вона ше так дємонстратівно на мать подивилась і спрашує: а шо це в нас тут за плєбєй? Мать, убери це нємєдлінно!
Так ми і почали жити всі разом. Якшо можна було мене ігнорівать, то вона ігноріровала. Сиділа собі там високо, на табуретці, і мовчки мене прєзірала. Навіть коли вона відверталась і показувала свй єгіпетскій профіль, то і в ньому читалось мовчазне прєзрєніє.
А я шо? Я був маленький і хотів до мами. Або їсти. Або гратись. Або ше пісяти скрізь в хаті. А вона йде така невозмутіма і враз лапою так по морді мене хрясь! І каже: шо ти гадиш, плєбей! І пішла собі далі, клєопатра чорна. Знаєте, як було больно і обідно?
Зато в мене апетит був хороший і я виріс швидко. Зразу ми якось і не поняли, шо то вже не вона на мене зверху вниз дивиться, а я на неї. Страшно було ще мені на неї рявкать. Якшо чесно, то й зараз страшно, зато я тепер бігаю швидше: спочатку за нею, а потім від неї. Ну люблю я гратись, я взагалі дуже грайливий пес. А вона весь час мєдітірує. Нашо їй та нірвана, нас і тут нормально кормлять.
Ну всьо таки, деколи я її вговорюю на погратись. Це якшо довго бігати і скубати її за хвоста, то получається вговорити. Ще можна довго тявкать і стрибать навколо неї, тоді до сказу доводиться не тільки Фібі, а й всі, хто є в хаті. Ну короч, як все правильно замутити, то тоді ми ганяєм по всім диванам, столам і куткам. Особєнно удачно Фібі застрибує на столи і полки. Удачно в смислі для ютуба: відео з поміткою «коти, які невдало застрибують на полки» або «коти, які смішно падають» могли б набирати міліони переглядів.
Але не світить їй слава, бо я стараюсь робить такі забіги, коли мать на роботі, патаму шо, поки там до міліонів на ютубі дойде, мать з віником до мене раньше дойде, то я вам гарантірую.
А ше колись ми їли з однакових мисочок. Таке мімімі було, мать каже. Зараз в мене свої здорові мисяки, а з тих маленьких їсть Фібі. Але я тож їх люблю, вони мені дитинство нагадують. І вообще, їй мать завжди шось вкусніше кладе! Я точно знаю, шо я хіба один раз в неї їжу оджимав?? Мать тепер її миску взагалі на полку забрала, мені звідти діставати невдобно, шо за люди, га??
Нє, якшо чесно, то я Фібі люблю – ну шо поробиш, собачою любов’ю. Коли її нема – я скучаю, і шукаю, де вона заникалась на цей раз. Але коли вже знайду…. Егегегей!!!»

Серед підписників Марсіка, а їх є уже майже сотня, відомі волинські волонтери, журналісти та громадські активісти. Усі охочі стати другом надзвичайно позитивного та кумедного песика, можуть приєднатися до нього тут.

Автор статті: Наталя Хвесик

0 Комментариев