«Ціна незалежності дуже висока»: історія 35-річного ветерана Михайла Соколяна з Волині
Ветерану з Нововолинська Михайлу Соколяну — 35 років, стільки ж, скільки незалежній Україні. Під час війни він добровольцем став на захист країни, на Харківщині підірвався на міні та втратив частину ноги. Нині волинянин працює, виховує сина та грає у збірній України з ампфутболу.
Свою історію Михайло Соколян розповів Суспільному Луцьк.
До повномасштабного вторгнення чоловік працював у Нововолинську на заводі з виготовлення OSB-плит, а у 2017–2018 роках їздив на заробітки до Польщі. Після початку великої війни став до війська.
Під час одного з бойових завдань на Харківщині Михайло, який служив у складі 4 механізованої бригади, підірвався на міні. Після звільнення з лав ЗСУ повернувся на завод, де нині працює оператором автоматичних і напівавтоматичних верстатів для порізки деревини.
Після ампутації повернувся у футбол
Футболом Михайло захоплювався ще з дитинства — грав за місцеву команду «Шахтар-Нововолинськ». Втрату частини ноги він не сприйняв як причину відмовлятися від спорту.
Нині ветеран виступає за луцьку ампфутбольну команду «Хрестоносці», збірну України та польську «Сталь» із Жешува.
«Для мене ампфутбол був спочатку реабілітацією, але зараз це більше про змагання, досягнення результатів», — розповів Михайло.
📌 Михайло Соколян сьогодні
- живе у Нововолинську;
- після служби повернувся до роботи на заводі;
- грає у збірній України з ампфутболу;
- виступає за луцьких «Хрестоносців» та польську «Сталь»;
- разом із дружиною виховує сина Артема.
«Ціна незалежності дуже висока»
Михайло народився вже в незалежній Україні. На Алеї пам’яті у Нововолинську серед полеглих захисників є люди, яких він знав особисто — його однокласники та побратими.
«Ціна незалежності, на мою думку, дуже висока. І не хочеться, щоб це все було марно… Щоб ці хлопці всі, хто загинув, віддав своє життя, щоб їхні діти жили в незалежній, сильній, вільній Україні!» — сказав ветеран.
Говорячи про майбутнє, Михайло найбільше думає про родину. Саме близькі, за його словами, підтримували його після поранення, під час реабілітації та повернення з фронту.
Для свого сина Артема ветеран хоче мирного життя у сильній і незалежній Україні. Саму державу у 35 років він називає молодою — такою, що продовжує формуватися та відходити від радянського минулого.
Автор статті: Сергій Шагоферов
