Весілля по-волинськи

Весілля королеви Вікторії з Альбертом Саксен-Кобург-Готський вібдузавдяки коханню. Тому все, що створювалося, придумувалося для королівського весілля а несло в собі якесь таїнство і сенс.

Придворні весільні традиції, які пізніше стали використовуватися повсюдно, ввела саме англійська королева Вікторія. Серед таких: білий колір сукні, незвичайна модель весільного плаття (вікторіанськав), вінок з флердоранжа і мереживна вуаль нареченої, Вікторіанські обручки, поєднання квітів у букеті зі смислом, у весільні букети королівських сімей обов’язково входить миртових гілочка, класична бутоньєрка нареченого, подружки в сукнях пастельних тонів, весільний торт, шматки торта подавалися гостям в серветках або коробках – бонбоньєрки.

Історія їх кохання починалася так: Альберт був кузеном Вікторії. Він народився на 3 місяці пізніше неї й за допомогою однієї й тієї ж повитухи.

Їх бабуся, стара герцогиня Кобургська, з самого початку мріяла їх одружити. Коли діти підросли, таке ж бажання виникло у короля Леопольда (дядька Вікторії).  У травні 1836р. Альберт вперше приїжджає з братом в Англію і знайомиться зі своєю кузиною. Молоді люди сподобалися один одному. Знову вони зустрілися через три роки. Вікторія розгледіла тоді у Альберта “вишуканий ніс”, “витончені вуса і маленькі, ледь помітні бакенбарди”, “прекрасну фігуру, широку в плечах і тонку в талії”.

Молода королева не володіла красою в її розхожому розумінні. Але обличчя її було розумним, великі світлі, трохи витрішкуваті очі дивилися зосереджено й допитливо.  Все життя вона всіляко, втім, практично безуспішно, боролася з повнотою, хоча в молодості мала досить витончену фігуру.

Принц Альберт був ідеалом її дитячих мрій: гарний, розумний, романтичний, справжнім атлетом. Вона закохалася. Чи було кохання взаємним, з цього приводу в англійській літературі побутують різні думки. Біографи частіше вважають за краще говорити з його боку не про любов, а скоріше про прихильність і почуття обов’язку, хоча межа між цими визначеннями досить умовна. Деякі вважають, що у відповідь на безмежну відданість молодої кузини він, природно, відчував почуття ніжності і подяки, але всепоглинаюча відповідна пристрасть його минула. Хоча Вікторія йому дуже подобалася.

У січні 1840 королева виступила в парламенті з промовою, вимовляючи яку дуже хвилювалася. Вона оголосила про своє майбутнє заміжжя.

У понеділок, 10 лютого 1840 в церкві Святого Якова відбулася найгучніша весільна церемонія ХIХ століття – одружилися королева Великобританії Вікторія та принц Альберт Саксен-Кобург-Гота. Церемонія одруження, як годиться, була пишною, з дотриманням усіх традицій і правил багатовікового британського етикету.

За словами Вікторії, день одруження з “її ангелом” принцом Альбертом був найщасливішим днем ​​в її житті.

Наречена прокинулася рано вранці від шуму дощу, який голосно стукав по вікнах її спальні. Однак пізніше хмари розсіялися і, як це часто бувало в відповідальні дні її життя, на чистому небі з’явилося сонце.

Цікаво, що такі дні в Англії зазвичай називають “королівською погодою”.

Після сніданку, від якого вона не відмовилася всупереч старому упередженню, що сніданок перед весіллям не обіцяє нічого хорошого (Вікторія називала цей забобон “дурною нісенітницею”), вона вирушила до нареченого, якому вже встигла відправити записку такого змісту:

«Мій дорогий, як ти себе почуваєш сьогодні і чи добре ти спав? Я прекрасно виспалася і відчуваю себе цілком комфортно… Яка жахлива погода сьогодні! Однак я сподіваюся, що дощ скоро припиниться. Скажи мені, мій улюблений наречений, коли будеш готовий. Твоя вірна і любляча Вікторія».

Королева Вікторія стала першою Британської правителькою, яка одягла білу весільну сукню. За часів Вікторії нареченим було прийнято одягати сукні будь-яких кольорів, крім білого.

Білий колір в XIX столітті свого роду уособлював розкіш і багатство, радість і процвітання. Так як надіти білого кольору плаття не кожна дівчина могла собі дозволити, бо воно швидко забруднюється. Вже пізніше білій сукні привласнили символ невинності.

Королевою Вікторією також була введена в моду особлива модель весільного плаття, яку пізніше стали називати «вікторіанською». Це весільна сукня з вузьким ліфом, об’ємною спідницею на крінолінах і довгим шлейфом.

За процесом пошиття свого весільного плаття молода монархиня стежила сама.

Проігнорувавши традиційну важку парчеву весільну сукню, оздоблену коштовним камінням і наполовину закриту оксамитовою, обробленою горностаєм накидкою, королева замовила чудове біле атласне плаття, оздоблене гілочками квітки апельсина і оброблене мереживом.

На сукню прикололи сапфірову брошку, інкрустовану великими діамантами – подарунок принца Альберта.

Щоб виготовити мереживо для королівського сукні і вуалі потрібно більше ста кружевниць, які в свою чергу працювали шість місяців.

Голову королеви прикрасили вінком з квітів апельсина і мереживною вуаллю, яку несло вісімнадцять осіб.

При королеві Вікторії фата символізувала чистоту і непорочність її власниці. Фату було прийнято передавати з покоління в покоління. Сама королева порушила давню традицію, замінивши бабусину фату з каталонського мережива новою тюлевою.

Її фату прикрашали квіти апельсина, перлинки і гірський кришталь.

Діаманти сяяли в волоссі Вікторії, діамантове намисто обвивають її шию, і подарунок принца Альбера – сапфирово-діамантова брошка іскрилася в області серця – традиційному місці для брошки у англійської нареченої в день весілля.

Саме королева Вікторія ввела в моду на так звані вікторіанські обручки.

Вихована на стародавніх легендах своєї батьківщини, Вікторія вірила в безліч сентиментальних зворушливих казок. Їй дуже подобалися прикраси у вигляді змій. Вона вважала, що змія – це символ подружньої вірності. Альберт настільки перейнявся її наївним забобоном, що подарував обручку в вигляді змії з її “зодіакальним” каменем – смарагдом. Обручка королеви Вікторії зображувало змійку з смарагдовими очима.

Вікторія в супроводі матері і герцогині Сазерленд вирушила в королівську церкву Святого Якова, де повинна була відбутися шлюбна церемонія.

Видавав її заміж герцог Суссекському, який мало не розплакався з цього приводу, але віддавав її охоче і не приховував своєї радості. Він повів її до вівтаря, де її вже чекав блідий від хвилювання принц Альберт. Він був одягнений в уніформу британського фельдмаршала, на якій яскраво виділявся орден Підв’язки.

Сам принц Альберт став першим в історії чоловіком, що використав класичну бутоньєрку. Раніше в цій ролі виступали суцвіття фіалок.

Шикарне плаття Вікторії, чарівна мереживна фата, подружки в сукнях пастельних тонів визначили моду на весілля наступних років.

Просування королеви між рядами було утруднено незграбними рухами її подружки, яка намагалася втримати не надто довгу сукню і тим самим плуталася у королеви під ногами. Однак це вже не могло зіпсувати чудового настрою Вікторії. Правда, вона була бліда і помітно нервувала через велике скупчення людей, але її відповіді на традиційні питання священнослужителя були, як завжди, спокійними.

Незабаром королева Вікторія разом з чоловіком повернулися до Букінгемського палацу, де їх вже чекав «каприз нареченої» – величезний весільний торт більше трьох ярдів в окружності. Його внесли четверо слуг і поставили перед молодятами. Коровай вікторії  здавався надто простонародною стравою, тому вона веліла кухареві виготовити особливий аристократичний коровай, прикрашений квітами з крему.

У ті часи звичай роздавати шматочки торта гостям в серветках або коробках тільки входив в моду. Так, на своєму весіллі королева Вікторія сама розпорядилася розіслати шматочки весільного торта тим гостям, які не змогли приїхати на її торжество.

Після обіду, як зазначила в своєму щоденнику королева, « мій дорогий Альберт підійшов до мене і повів вниз по сходах, де ми попрощалися з мамою і приблизно о четвертій годині поїхали додому. Поїхали зовсім одні, що було так приємно».

З Букінгемського палацу в Віндзорський, вони добиралися майже чотири години, зустрічаючи на вулицях і площах Лондона захоплений прийом присутніх людей, які бажають їм щастя. Всі дороги були забиті величезними натовпами радісної публіки.