Волинянка з феноменальною пам’яттю відзначила 94-річчя
У селі Бужанка своє 94-річчя нещодавно відсвяткувала Надія Собчук. Її енергійність та неймовірна пам’ять викликають захоплення навіть у молоді. Життєвий принцип довгожительки — «Рух — це життя», і, можливо, саме він є секретом її довголіття.
Однак дитинство і молодість жінки пройшли в непростих умовах. Надія Степанівна показала старовинні фотографії та розповіла про життя її родини. Її батько був членом УПА, а сама вона ще підлітком допомагала повстанцям, виконуючи роль зв’язкової.
«Приїжджали до нас бандерівці, коли ми на хуторі жили. Там чистили зброю. Дали мені якесь завдання», — пригадує Надія Степанівна.
Такий зв’язок із повстанцями мав важкі наслідки для її родини. Батька жінки розстріляли у в’язниці, а її разом із матір’ю та сестрою заслали до Сибіру.
«Мені було 14 років, уже сама рубала дрова. Мати ходила в ліс. Мені й матері давали пів кілограма хліба на картку, а сестрі — 300 грамів. І не платили ні копійки. Треба було купити постоли за 8 рублів, а де ж їх було взяти? Люди не мали їжі, тому рубали коней. А деякі помирали з голоду», — згадує вона.
Жінка розповіла, як пережила голодний Великдень у засланні, а у 15 років вирушила самостійно повертатися на Волинь.
«На дорогу не мала ні копійки. Пам’ятаю, взули мене в постоли, мама дала пальто. Довели мене до Києва. Мали прийти до мене рідні, але не прийшли. Стояла сама в лісі й не знала, що робити», — ділиться спогадами довгожителька.
Повернутися їй вдалося з великими труднощами. Удень ховалася, а вночі добиралася товарними поїздами. Однак через статус доньки ворога народу Надія Степанівна знову опинилася в засланні, цього разу в Архангельській області. Там вона вийшла заміж за чоловіка, який також перебував у засланні. Згодом у подружжя народилися син і донька.
У 1959 році сім’ї дозволили повернутися на Волинь. Надія Собчук працювала на фермі 27 років, а її чоловік працював на шахті. Разом вони збудували будинок у Бужанці.
На жаль, чоловік Надії Степанівни помер 25 років тому, а донька — 20 років тому. Сьогодні вона живе одна, зберігаючи гарну пам’ять і фізичну активність.
«Не п’ю таблеток, маю добру пам’ять, пішки кілометр до церкви можу зайти», — ділиться Надія Степанівна.
Довгожителька не пропускає місцевих подій і з нетерпінням поспішала на концерт патріотичної пісні в будинку культури, адже такі заходи є для неї важливими.
Джерело: https://volyninfa.com.ua/
Автор статті: Сергій Шагоферов
