Помер політик, борець за незалежність України, дисидент та в’язень радянських концтаборів Степан Хмара
У середу, 21 лютого, на 87-му році життя пішов з життя правозахисник, громадський діяч, дисидент, Герой України, депутат трьох скликань Верховної Ради та співавтор Конституції України – Степан Хмара. Про це його дружина Роксолана Хмара повідомила у Facebook.
Не хочу у це повірити. Не хочу це писати. Мій найдорожчий у світі чоловік помер. Все. Ми всі робили все, що могли і навіть більше. Ми так хотіли, щоб він був з нами, коли проголосять нашу Перемогу! … Він рвав свою душу і серце за неї. І Україна підніметься з попелу, вона Воскресне! Я знаю…»,
– написала Роксолана Хмара.
Останнім часом Степан Хмара серйозно хворів. Патронатна служба «Азову» збирала йому кошти на лікування важкої хвороби та проведення хіміотерапії збирали кошти серед громадськості.
Що відомо про Степана Хмару?
Степан Ількович Хмара – український політик, правозахисник, лікар, дисидент в період перебудови, політв’язень радянських концтаборів, народний депутат України І, II та IV скликань.
Народився на Львівщині, у селі Боб’ятин Сокальського району. Зростав у родині хліборобів у повоєнні роки, на які припав голод 1946–1947 років і боротьба УПА.
Він розповідав, що в них вдома часто переховувалися партизани. Це було у 1940-му, коли хлопчику було три роки. Тоді в їхньому селі стояла застава військ НКВД. У помешкання Хмар іноді приходив офіцер-енкаведист.
Вже в поважному віці Степан Ількович з жахом згадував ті часи: як просто перед шкільними вікнами радянські солдати до смерті забили цеглою батька його однокласниці та двох партизанів, яких виявили в їхньому домі.
Під час Голодомору 1946—1947 років сім’я Хмар активно допомагала переселенцям, що тікали від війни та колективізації.
Вищу освіту здобув у Львівському медичному інституті за фахом стоматолога. Хоча Степан Хмара з дитинства мріяв стати істориком або правником, щоб відстоювати права українського народу. Це був його головний мотив добре вчитися — з власного бажання й примусу батьків.
У студентські роки Степан багато зусиль докладав, щоб відшукати заборонену літературу для самвидаву. Це, за його словами, було ризиковано: багато видань знищила війна, а решту люди боялися розкривати через загрозу доносів.
У 1972 році почав брати участь у випуску підпільного журналу «Український вісник» та займався поширенням самвидаву. У 1980 році Степана Хмару арештували та засудили до 7 років позбавлення волі та 5 років заслання за статтею «антирадянська агітація та пропаганда». Вийшовши на волю у 1987 він активно долучився до відтворення української Гельсінкської групи, був учасником руху легалізації Української греко-католицької церкви та національного руху.
Докази “української націоналістичної діяльності” Степана Хмари зібрали аж у 1980 році. Саме тоді КДБ заарештувало його й засудило до 7 років ув’язнення в таборах суворого режиму та 5 років заслання. На той час чоловіку було 43 роки.
Степан Хмара відбував покарання в таборах для політв’язнів № 35 та 36 на Уралі. Дисидент згадував, що в карцері було страшенно холодно: заснути в камері можна було тільки в липні, а в інший час “вітер за добу робив коло у 360 градусів” — аж “судини ходором ходили”. Це, за його словами, були справжні “тортури холодом”.
У карцері Хмара просидів 306 діб. Як лікар, він розумів, що тюремні умови були несумісні з життям: фізичне виснаження, жахливе харчування й дикий холод неодмінно мали б призвести до загибелі людини.
12 лютого 1987 року віці 50 років, Степан Хмара вийшов на волю. Потім повернувся в Україну — і одразу повернувся до політичної діяльності. У 1988 році став одним із керівників Української гельсінської спілки — політичної опозиції комуністичному режиму. У квітні 1990 року вона перетворилася на Республіканську партію.
Навесні 1990 року Степана Хмару було обрано депутатом Верховної Ради України. Восени 1990 року долучився до Революції на граніт. Тричі обирався народним депутатом Верховної Ради України І, ІІ та IV скликань. У 2006 році Степану Хмарі було присвоєно звання Героя України із врученням Ордена Держави «За визначні особисті заслуги у боротьбі за відродження незалежності української державності, відданість ідеалам свободи і демократії». Активний учасник Помаранчевої революції і Революції Гідності.
Через рік після Революції Гідності, у жовтні 2015-го, Степан Хмара оголосив голодування на підтримку політв’язнів Лук’янівського СІЗО.
Відомо, що Степан Ількович різко критикував усіх президентів України — від Леоніда Кравчука до Володимира Зеленського.
Навесні та влітку 2023 року він брав участь у судових процесах над беркутівцями, які розстрілювали мирний Майдан. Зокрема, був на засіданні, де судили екскомандира львівського “Беркуту” Ростислава Пацеляка.
На одному з судових засідань у справі беркутівців відчув сильний біль у спині. Після чого потрапив до лікарні.
Автор статті: Ірина Велігурська
