«Новий» мирний план Трампа: що пропонують Україні та чому це викликає занепокоєння
Володимир Зеленський, коментуючи перебіг «мирних» переговорів, заявив, що оновлений план, запропонований американською стороною, нібито є «кращим за попередній». Як плюс було подано те, що кількість пунктів скоротили з 28 до 20, а з документа прибрали «відверто непроукраїнські» положення.
Однак аналіз оновленого варіанта «мирного плану Трампа» показує, що йдеться радше про модифіковану версію вже відомих «28 пунктів», які, за даними джерел ZN.UA, мають російське походження, а американська сторона фактично їх лише оформила та рознесла по чотирьох окремих документах із різними підписантами.
З чого складається «новий» пакет
Оновлений «мирний план Трампа» включає чотири документи:
- Угода між Україною, Росією, США та «Європою» (20 пунктів);
- Рамкові запевнення щодо безпеки для України (3 пункти);
- Зобов’язання США стосовно НАТО (4 пункти);
- Угода між Росією та США (12 пунктів).
Автори матеріалу звертають увагу, що пакет більше нагадує набір політичних домовленостей «на серветці», аніж повноцінні міжнародні договори. Уже сам термін «Європа» як сторона, яка має щось підписувати, викликає запитання: йдеться про ЄС, окремі держави чи умовний регіон?
Зі справді принципових «непроукраїнських» положень із попередньої версії зник лише один пункт — про загальну амністію «для всіх залучених до конфлікту» за дії під час війни. Все інше, по суті, залишилось у тому чи іншому вигляді.
Територіальне питання: тиск на Україну
Найчутливішим блоком, як і раніше, залишаються території. Зеленський відкрито говорить, що Росія вимагає віддати частину українських земель. При цьому, за інформацією ZN.UA, жорсткий тиск у цьому напрямі чинять і деякі представники американської сторони.
Угода з 20 пунктів передбачає визнання контролю Росії над Кримом, Луганською та Донецькою областями. Подальша зміна статусу цих територій можлива лише дипломатичним шляхом, без застосування сили.
Окремо прописано «нейтральну демілітаризовану буферну зону» в Донецькій області. У попередньому варіанті йшлося про її «міжнародне визнання як території Російської Федерації», тепер же цей формулювання зникло. Водночас українські та російські війська мають бути розміщені за окремо визначеним адміністративним кордоном і не заходити до зони. При цьому жодних прозорих механізмів, які б унеможливлювали присутність російських спецслужб та військової інфраструктури в цій буферній смузі, документ не пропонує.
Щодо Запорізької та Херсонської областей, план фактично фіксує нинішню лінію фронту як лінію розмежування. Росія зобов’язується відійти лише з територій поза п’ятьма згаданими регіонами, а Україна та РФ після досягнення домовленостей мають засвідчити відмову змінювати територіальний статус-кво силовим шляхом.
Запорізька АЕС: боротьба за контроль
Запорізька АЕС у «новому» плані постає окремим пунктом. Йдеться про її перезапуск під управлінням нового оператора зі США, а не під контролем міжнародної організації на кшталт МАГАТЕ. За задумом, 50% виробленої електроенергії має йти Україні, щодо іншої половини чіткої відповіді документ не дає. У старій версії йшлося про користь для Росії.
НАТО: двері без прямої заборони, але з фактичним блокуванням
Формально в документі більше немає вимоги закріпити в Конституції України та базових документах НАТО норму про невступ нашої держави до Альянсу. Україна також не підписує пряму обіцянку ніколи не ставати членом НАТО.
Однак іншим документом із пакета США беруть на себе зобов’язання заблокувати де-факто будь-яку перспективу вступу України до Альянсу, використовуючи своє право вето і декларуючи, що НАТО «більше не розширюватиметься та не запрошуватиме Україну до членства». Ці ж запевнення продубльовані в двосторонній американо-російській угоді.
Додатково США погоджуються «модерувати» діалог між Росією та НАТО для усунення «занепокоєнь у сфері безпеки». Оскільки одними з ключових російських «занепокоєнь» офіційно називають розширення НАТО та розміщення інфраструктури Альянсу поблизу кордонів РФ, подібне формулювання породжує питання: чи не закладається таким чином можливість перегляду розширення НАТО після 1997 року та «нового поділу сфер впливу» в Європі?
Окремим пунктом фіксується опір США розміщенню в Україні будь-яких «військ НАТО», попри те, що таких військ як самостійної структури не існує — йдеться про підрозділи окремих держав-членів.
Обмеження української армії
Ще одна новація стосується чисельності Збройних сил України. Якщо в попередньому варіанті йшлося про ліміт у 600 тисяч військових, то тепер пропонується 800 тисяч у мирний час. При цьому до російської армії аналогічних вимог документ не висуває.
Гарантії та «запевнення» безпеки
Окремий блок стосується гарантій безпеки. У 20-пунктовій Угоді фігурує формула, подібна до статті 5 Вашингтонського договору: у разі нового нападу Росії Україна має отримати «сильну військову відповідь» та відновлення санкцій.
Однак паралельно існує рамкова угода про «запевнення безпеки», де використовують саме слово «assurance», а не «guarantee». Документ не є юридично зобов’язувальним і не передбачає ратифікації парламентами, що неминуче викликає асоціації з Будапештським меморандумом.
Один із пунктів передбачає, що в разі нового російського нападу, який буде «значним, умисним і тривалим», президент США після консультацій із союзниками ухвалюватиме рішення про формат реагування. Серед можливих дій — застосування збройних сил, розвідка, логістика, економічні та дипломатичні кроки. Простір для різночитань («що таке значний» та «скільки часу є тривалим») залишається дуже широким.
Членство в ЄС та вибори в Україні
Серед позитивних сигналів автори плану подають тезу про можливий вступ України до ЄС до 1 січня 2027 року, а також короткостроковий преференційний доступ до ринку Євросоюзу на перехідний період. Водночас документ не враховує реальної динаміки переговорного процесу і позицій окремих держав-членів.
Тема виборів в Україні залишається окремою вимогою американських переговорників. Якщо раніше в «28 пунктах» фігурував жорсткий термін у 100 днів, то тепер вказано формулювання «якомога швидше після підписання Угоди». При цьому питання виборів у Росії взагалі не порушується.
Заморожені активи та відбудова України
Блок про заморожені російські активи майже повністю повторює попередню версію плану. США та європейські держави розглядають можливість розморозити кошти, певну частину яких інвестують у відновлення України. При цьому Сполучені Штати претендують на значну частку прибутку від реалізації проєктів, зокрема в енергетичному секторі, видобутку корисних копалин та інфраструктурі.
Новим елементом є ідея створення спільного фонду акцій обсягом до 200 млрд доларів для фінансування відбудови. У двосторонній американо-російській угоді прописано, що частина розморожених активів після витрат на Україну має піти на спільні проєкти США та Росії.
Американо-російська угода та «реабілітація» РФ
Документ між США та Росією містить низку положень, які фактично відкривають можливість для реінтеграції РФ у глобальну економіку, повернення до формату «великої вісімки» «у слушний час» та укладення довгострокової економічної угоди, що охоплює широкий спектр галузей.
На цьому тлі зобов’язання Росії «не вторгатися до сусідів» та закріпити політику ненападу виглядають слабко і не надто переконливо.
Критика «нового» плану та ризики для України
У матеріалі наголошується, що лише один із чотирьох документів — той, де основні зобов’язання бере на себе Україна, — планують зробити юридично зобов’язувальним. Контролювати його виконання має спеціальний орган — «Рада миру», яку, згідно з задумом авторів, очолить Дональд Трамп.
Уважний аналіз пакета не дає підстав говорити про справедливий, стійкий і прийнятний для України мир. Навпаки, зберігається відчуття, що «там руський дух, там Руссю пахне», а також враження хижацького підходу частини американської переговорної команди, для якої український кейс радше предмет торгу, аніж питання справедливості.
Німецький канцлер Фрідріх Мерц, коментуючи документи, дипломатично зазначив, що «скептично» ставиться до «деяких деталей, що містяться в документах від американської сторони». За інформацією ZN.UA, насправді низка європейських партнерів шоковані як окремими пропозиціями, так і підходами до їхнього формування.
Хто має представляти Україну на переговорах
Окремий блок критики стосується української переговорної команди. Автори матеріалу вважають, що сьогоднішні переговори — найважливіші за всю історію незалежності — ведуть люди без достатнього досвіду та потрібної фаховості, що не дозволяє ефективно протидіяти складним геополітичним викликам.
Наголошується на необхідності залучення до переговорів досвідчених дипломатів попередніх поколінь, серед яких називають Павла Клімкіна, Костянтина Єлісєєва, Олега Шамшура, Костянтина Грищенка, Вадима Пристайка, Григорія Немирю, Лану Зеркаль — фахівців, які мають досвід переговорів і з Росією, і зі США, і з ЄС.
Висновки: що може означати підписання плану
Автори аналізу застерігають: у разі підписання «мирного плану Трампа» в нинішньому вигляді Україна ризикує залишитися без частини територій, без реальних гарантій безпеки, без можливості самостійно розпоряджатися ресурсами для відбудови та без достатнього контролю над власними надрами й інфраструктурою.
Окремо наголошується, що ухвалення подібних документів, які де-факто карають жертву агресії та винагороджують агресора, створює небезпечний прецедент для всього світу. У такій логіці «Я сильніший, отже, ти — їжа» можуть почати діяти й інші великі гравці, що відкриває «скриньку Пандори» для нових конфліктів.
Джерело: https://zn.ua/
Автор статті: Сергій Шагоферов
