«Док» із Волині: історія бойового медика, який рятує життя на передовій
З початком повномасштабного вторгнення багато українців зробили свідомий вибір піти на захист держави. Серед них — волинянин Сергій Чирук, військовий медик, який добровільно став до лав Волинського прикордонного загону. Сьогодні він працює на передовій, на Харківському напрямку, ризикуючи життям, щоб рятувати поранених побратимів.
Шлях медика: від ФАПу до зони бойових дій
Сергій народився у 1981 році в Рожищенському районі. Здобувши фах у Луцькому базовому медичному училищі, понад дев’ять років він завідував фельдшерсько-акушерським пунктом у селі Голишів, а згодом понад десятиліття працював фельдшером у Боратинській амбулаторії загальної практики сімейної медицини.
Після початку повномасштабної війни медик з позивним «Док» приєднався до прикордонників. Його перше місце служби — прикордонна застава на межі з Білоруссю. Але вже влітку 2024 року він у складі бойового підрозділу вирушив на Харківщину — в район села Сотницький Козачок, де протягом кількох місяців рятував поранених та лікував хворих.
Вогонь, дрони і самовідданість
У травні цього року Сергія перекинули на куп’янський напрямок, який залишається одним із найгарячіших. За словами медика, працювати там надзвичайно складно — “небо грязне”, постійно в повітрі ворожі дрони, що скидають боєприпаси, обстріли не припиняються.
«Іноді доводиться тягнути тяжкопоранених просто в бліндаж, — розповідає Сергій, — бо на відкритому просторі — або приліт, або дрон. Вибору немає».
В умовах, коли логістика порушена, більшість медикаментів на позиції доставляються безпілотниками. Але й ці «повітряні аптеки» під прицілом — ворог активно полює, аби знищити важливі вантажі ще до приземлення.
Під час одного з ворожих штурмів лише за годину через руки Сергія пройшло 17 «трьохсотих» — поранених бійців, яким він оперативно надав допомогу і підготував до евакуації.
Медик, який став символом сили і надії
Побратими називають його не інакше як янголом-охоронцем. Для них він — не просто медик, а людина, яка не боїться потрапити під вогонь, якщо це дає шанс врятувати чиєсь життя.
«Коли найважче — він там. Коли на позиції поранений — він біжить. Під мінами, під дронами. Він ніколи не зупиняється», — кажуть ті, хто служить поруч із Сергієм.
Його робота не знає вихідних. У нього немає часу на страх чи втому — є лише глибоке усвідомлення обов’язку і безмежна відданість побратимам. І поки є такі медики, як «Док» із Волині — є надія, що кожен боєць, який потрапить у біду, отримає шанс на життя.
Джерело: https://volyninfa.com.ua/
Автор статті: Сергій Шагоферов
