Чисельність рисі на Рівненщині зросла майже вдвічі: що це означає для людей
Від початку повномасштабної війни в Україні на Рівненщині суттєво зросла чисельність рисі. Якщо до 2022 року в області офіційно оцінювали близько 35 особин, то станом на 2025 рік їх уже 65–70.
Такі дані озвучив заступник директора з наукової роботи Рівненського природного заповідника Михайло Франчук.
За його словами, лише в межах Рівненського природного заповідника нині мешкає щонайменше 10–15 особин. Рись тут фіксують майже щодня — тварини мають власні території з мінімальним турбуванням з боку людини.
Останнім часом сліди хижака помічали й поза межами заповідника — на півдні області, у Дубенському районі, поблизу Рівного, Клеваня та Тучина.
Чому популяція зростає
Рись євразійська на території Рівненського природного заповідника (@ WWF-Ukraine / Nature Reserve Rivnenskyi)
Фахівці пов’язують позитивну динаміку з кількома чинниками:
- забороною полювання під час війни;
- зменшенням випадків незаконного відстрілу;
- зростанням чисельності здобичі — сарни європейської, зайців, дрібних ссавців і птахів;
- покращенням моніторингу виду.
В області вже п’ять років реалізують програму спостереження за великими хижаками з використанням фотопасток. До цього процесу долучаються природоохоронні організації, зокрема WWF-Україна.
Моніторинг відбувається в межах проєкту Всесвітнього фонду природи України (WWF-Україна) “Співіснування задля збереження” (СОСО — “Coexistence for Conservation”) за фінансової підтримки WWF-Польща.
“Зростання чисельності рисі на Рівненщині — це важливий сигнал про відновлення природних процесів там, де зменшується антропогенний тиск. Підтримка системного моніторингу, розвиток співпраці між науковцями, природоохоронними організаціями та державними структурами, зокрема за участі WWF-Україна, є ключовими для збереження цього рідкісного виду та його середовища існування”, — підкреслює Роман Черепанин, менеджер проєктів напряму “Рідкісні види” WWF-Україна, доцент кафедри біології та екології Карпатського національного університету імені Василя Стефаника.
“Ми дуже широко і детально досліджуємо цей вид. Останнім часом науковці приділили більше уваги до існування тварини, є ряд проєктів і з’явилися більш доступні фотопастки, за сприяння природоохоронних організацій таких як WWF-Україна, Франкфуртське зоологічне товариство. Крім цього наразі багато фотопасток використовують єгері, мисливці, лісівники, військові, науковців, з якими ми тісно співпрацюємо. Тому ми маємо змогу її більш детальніше фіксувати без втручання у природне середовище”, — уточнює Михайло Франчук.
Чи варто боятися людям
Рись євразійська на території Рівненського природного заповідника (@ Nature Reserve Rivnenskyi / Facebook)
Попри зростання чисельності, фахівці наголошують: рись не становить загрози для людей.
“Практично у 99% пересічна людина її ніколи не побачить. Тому що вид дуже потаємний, вже за кілометр почує запах і відійде. Він не буде нападати, окрім випадків, які пов’язані зі сказом. Офіційно за останні 70 років таких випадків в Україні не було зафіксовано. Люди, які частіше бачать звірів — це зазвичай єгері, мисливці, лісівники, науковці, які щоденно перебувають у лісі. Загалом натрапити на рись — дуже рідкісне явище”, — зауважує Михайло Франчук.
Зустрічі з твариною найчастіше трапляються саме серед фахівців, які працюють у лісі. Для більшості жителів області рись залишається невидимим мешканцем дикої природи.
Як відстежують рисей на Рівненщині
Моніторинг рисі євразійської здійснюють за допомогою фотопасток — автоматичних камер, які спрацьовують на рух. Метод не передбачає втручання в життя тварини та дозволяє отримувати достовірні дані без її турбування.
Дослідники аналізують сотні знімків із різних локацій. Малюнок плям на хутрі кожної рисі унікальний — за цим принципом тварин ідентифікують так само точно, як людину за відбитками пальців.
Такий підхід дає змогу не просто приблизно оцінювати чисельність, а знати її фактично. Окрім того, науковці можуть відстежувати переміщення окремих особин та структуру популяції.
Раніше завдяки подібному аналізу вдалося встановити, що на території Ужанського національного природного парку на Закарпатті мешкає сім рисей, з яких чотири — самці.
Як війна вплинула на дику природу
За словами Михайла Франчука, за роки війни переслідування рисі суттєво зменшилося. Заборона полювання та посилений контроль прикордонних територій мінімізували випадки браконьєрства.
Молоді тварини, які народилися вже під час війни, не зазнали постійного фактору переслідування, тому поводяться природніше.
Крім того, заборона полювання сприяла поверненню виду на території, де він історично мешкав, але згодом був втрачений.
Важливим є й природний процес розселення: після досягнення статевої зрілості молоді рисі залишають материнську територію та освоюють нові ділянки. Саме тому тварин почали фіксувати в нових районах області.
Рись в Україні: що відомо про вид
Рись євразійська занесена до Червоної книги України зі статусом “рідкісний вид” ще у 1994 році. Вона також охороняється Червоним списком МСОП, Конвенцією CITES та Бернською конвенцією.
За офіційними даними, нині в Україні мешкає понад 500 рисей. Найбільша популяція зосереджена в Карпатах — близько 400 особин. Понад 100 особин — на території Полісся.
Рись є найбільшою дикою кішкою Європи. Довжина тіла дорослої особини становить 80–100 см (у поодиноких випадках — до 130 см), вага — близько 25 кг.
Попри відносно компактні розміри, тварині потрібні великі території. Індивідуальна ділянка рисі може становити від 100 до 200 км². За добу вона здатна долати 7–15 км, а самець на рівнинній території Полісся — до 25 км.
Такі масштаби пояснюються потребою у достатній кормовій базі та безпечних умовах для життя.
Головна проблема — фрагментація територій
Сьогодні рись, як і багато інших великих хижаків, стикається з проблемою фрагментації середовища існування. Розростання міст, будівництво доріг, парканів, залізничних колій розділяють природні ландшафти на ізольовані ділянки.
Через це тваринам стає складніше переміщатися між ключовими територіями, знаходити партнерів та достатню кількість здобичі. У довгостроковій перспективі така ізоляція може впливати на генетичне різноманіття популяції.
Саме тому збереження екологічної сполученості — можливості для вільного переміщення між природними територіями — залишається одним із ключових завдань природоохоронців.
За матеріалами ОГО
Автор статті: Сергій Шагоферов
