Чи є каучсерфінг у Луцьку, або як лучанин зустрів удома праправнука луцького броваря, чеха Земана
У всьому світі дедалі більше популярності набуває каучсерфінг – мережа, завдяки якій можна знайти під час мандрівки місце ночівлі безкоштовно. Чи поширений він у Луцьку та чи є бажання у лучан приймати незнайомців у себе вдома, з’ясовував інформаційний портал «Волинь.info».
Що воно таке, каучсерфінг?
Насамперед з’ясуємо, за якими принципами працює каучсерфінг. Не варто його сприймати лише як можливість переночувати «на халяву». Завдяки каучсерфінгу ви можете пізнавати іншу культуру, традиції, бачити іншу країну у побуті. Навіть якщо ви поселитесь в найдорожчому готелі світу, то не отримаєте стільки досвіду, як поживши у когось вдома чи, навпаки, прийнявши гостя у себе.
Мандрівникам варто знати, що місце ночівлі може бути різне – не завжди господар може надати окрему кімнату, часом доведеться ночувати навіть на підлозі.
Знайти людей, які радо впускають у своє житло мандрівників на декілька днів, можна завдяки офіційному сайту Сouchsurfing. Все, що потрібно, – це зареєструватися, заповнити свій профіль та шукати дах над головою чи, навпаки, приймати у себе гостей. Профіль потрібно заповнювати англійською мовою. Якщо надсилаєте запит, шукаючи хост (місце ночівлі), то теж пишіть англійською.
Каучсерфінг по-луцьки
Весь світ користується цією зручною системою, а чи не пасе задніх Луцьк? На офіційному сайті каучсерфінгу ми знаходимо зареєстрованих лучан – таких 1,308 користувачів, із яких 1, 084 готові прийняти у себе мандрівників. Отож, каучсерфінг у Луцьку точно є.
Хто ж готовий впустити мандрівника у хату? Найстаршому користувачу сайту 60 років, однак чоловік востаннє заходив на сайт 5 місяців тому. Наймолодшому користувачу 16 років, та він теж давно не бував на сайті. Загалом неповнолітніх лучан лише четверо. Є на сайті зареєстровані також волинські журналісти, які готові прийняти гостей, – таких там виявилось восьмеро (принаймні стільки зазначили, що є журналістами, насправді може бути й більше).
Найбільше відгуків про найвідоміших мандрівниць Луцька – Юлю Камінську та Олену Сідімянцеву. Нагадаємо, дівчата здійснили мандрівку автостопом до Марокко, проїхавши через усю Європу.
Один із найактивніших лучан на сайті, Руслан Теліпський, координатор проекту «Меценати для солдата». Руслан зареєстрований із 2008 року.
«З каучсерфінгом я познайомився у 2008 році випадково, коли побачив, що в Інтернеті пишуть мандрівники, що це дуже гарний сервіс заощадження. Витрати на нічліг становлять практично 30–40 % щоденних трат, – розповідає Руслан. – Отож, найбільша проблема для мандрівників – це найти якомога дешевший нічліг. Коли я власне починав мандрувати 10 років тому, ще таке поняття, як «хостел» сильно не було розвинуте, і я про нього не знав. Я практично дуже рідко використовував хостели. Мені вдавалося завдяки різним способам, завдяки Інтернету, завдяки українській діаспорі, різним таким сервісам, як раніше була «Мамба», та соціальним мережам, знайти людину, домовитися про сприяння. Та це було не масового характеру. Першим моїм таким досвідом був не каучсерфінг, а Hospitality Club, який власне започаткував цю ідею. Та сама сторінка і модель користування в каучсерфінгу мені сподобалася більше – там є більше можливостей. Зареєструвався на каучсерфінгу аби познайомитися з такими самими людьми, які мандрують і проїжджають повз або безпосередньо до Луцька, аби з ними мати контакт і в міру можливостей їм сприяти».
Айял з Ізраїлю − їхав веліком з Берліна до Києва)
Потяг у чоловіка допомагати мандрівникам, мабуть, не спроста, адже він з дитинства ходив у паломництва. Із 2000 року ходив із католицькими молодіжними організаціями пішки 12 днів поспіль з Любліна до Ченстохови упродовж 8 років.
«Нас приймали завжди різні люди і умови були різні: на підлозі, десь в спортзалі чи на сіновалі, – пригадує чоловік. – І це для нас, для прочан, не є велике значення – головне, щоб був дах над головою і щоб була безпека. Є таке неписане правило, що не можна ображати дітей, жінок, ченців та подорожніх.
Після реєстрації на каучсерфінгу, приймав гостей неодноразово і сам користувався його можливостями.
«У 2008 році, коли я зареєструвався, до мене написав вписку хлопчина з Голландії. Він хотів зупинитися, а я був у Польщі тоді. Тому його прийняла в мене вдома моя, на той момент дівчина, теперішня дружина, з її мамою, – ділиться першим досвідом Руслан. – Вони перелякалися, звісно. Я їм не сильно так розказував. Сказав, що я просто запізнювався, прийміть хлопчину. Мені достатньо було перевірити, побачити на його профайлі, що в нього багато є позитивних відгуків. А це є такий, образно кажучи, паспорт мандрівника. Твій профайл на каучсерфінгу, як твоя студетська книжка: спочатку ти працюєш на заліковку, а далі вже вона працює на тебе».
футбольний фанат Антон (Бердянськ)
Як розповідає чоловік, каучсерфінг не передбачає цього, однак ти, крім базового, можеш надати більше, зокрема, запропонувати якусь програму, разом кудись піти, поїхати. Буває також таке, що люди, окрім того, що приймають, більше нічого не дають.
«Було кілька таких цікавих історій: я був у Данії, зупинявся в Копенгагені, хлопчина, який мене приймав, спитав, чи я не голодний, – ділиться спогадами Руслан. – Я кажу, ну так, я голодний, якщо є можливість, то було б непогано перекусити. Він каже, то йди на кухню, візьми чіпси. Це для мене звучить дивно. Але по суті, окрім базового прийому, людина може більше нічого не давати. Найрозповсюдженіший варіант, коли ти максимально намагаєшся не турбувати господарів, які тебе приймають. Буває так, що коли ти вписуєшся, то господар сам нав’язує тобі той чи інший спосіб проведення часу. Хоча це, можливо, добре, але в серфера має завжди бути варіант вибору. Я практично автономна людина, коли мандрую, у мене є свій порядок планів, передбачених. Хоча я нетрадиційно подорожую: дивлюсь пам’ятки, досліджую, пишу книжки, то я можливо трошки виходжу за межі тих чи інших варіантів. Та є моменти, коли можна поєднувати те, що господар пропонує, і те, що ти. Зазвичай господарі теж активно беруть участь, і за умови вільного часу, також долучаються до твоєї програми».
Завдяки каучсерфінгу трапляється різне, іноді просто дивовижні знайомства:
«До мене вписався Вацлав Малінскі. Згодом виявилось, що за походженням він є праправнук засновника пивоварні в Луцьку – Земана. Потім я зі своєю дружиною також поїхали до нього в гості».
Руслан також розповідає, що дуже багато людей зупиняються, які не знають про каучсерфінг:
«У 2009 році у мене ночував сам Павло Дворський, який несподівано залишився на автостанції у Луцьку і не зміг виїхати в інше місто. Я запросив його до себе додому, і він погодився, хоча мене не знав. Хоча, чесно кажучи, на наступний день у мене була дуже важлива подія, і я вирушив з міста. Та ми залишилися після цього в добрих дружніх стосунках».
Загалом у Руслана лише позитивні враження від каучсерфінгу:
«Три роки тому я, мандруючи Європою, відвідав 21 країну за два місяці. Тиждень часу провів в Італії, відвідавши там 15 міст. Так-от, гарний показовий момент, що за цей тиждень часу я не витратив жодного центу ні на нічліг, ні на харчування. Дуже багато людей гарно мене приймали, ще й давали на дорогу. Навіть були такі випадки, коли в П’яченці пішла дуже злива сильна, перша жіночка, яка мене приймала, дала і парасолю, і альпіністську куртку сина. Також цікавий показник, як відносяться люди, коли тебе приймають, – людина, яка тебе приймає, також несе певну відповідальність. Зі мною сталась також така ситуація: в Гданську мене мала приймати одна родина. Мені скинули через Інтернет адресу. Так сталось, що чоловіку виключили корпоративний телефон. Я написав до них і скинув свій номер для зв’язку. О першій годині ночі передзвонили до мене. Виявляється, вони мене шукали по всьому місту, але його жінка вирішила поїхати додому подивитися, може Руслан відмінив свій візит. І тоді побачила, що я написав. До мене передзвонили і приїхали мене забрали. Це говорить за певну відповідальність. Бувало, що люди навіть залишали ключі від своєї хати».
Марія (П’яченца)
У П’яченці
Руслан говорить, що завдяки каучсерфінгу розвивається світогляд:
«Навіть, коли до мене люди приїжджають з різних країн, вони просять зупинитися. Також дуже приємно, коли ти приймаєш дійсно людей, із великої літери – це мандрівники. У мене, зокрема, зупинялися двоє хлопців із Казахстану, які вирушили в мандри суто автостопом. Вони запланували об’їхати з Казахстану автостопом через Європу до Африки, а далі – дібратися до Індії і звідти через Китай знову до Казахстану. Ці хлопці у мене жили близько тижня. Я поїхав, залишив їм ключі, однак, перестрахувався – засканував їхній паспорт. Ну, практично вони це все реалізували, і я теж палко вболівав за них. Так само був чоловік, який був колектором в банку міста Кент, англієць, який три роки заробляв кошти, а потім взяв свого джипа і поїхав. У нього своя специфіка мандрування: він мусить машиною, як мінімум, побувати в кожній адміністративно-територіальній одиниці країни. Власне, Волинська область у нього була практично одна з останніх, яку він відвідав, перебуваючи в Україні. Коли він був у Пакистані, по каучсерфінгу, він жив в одній родині. Вони ним перейнялися, так подружилися, що мало того, шо він жив у них півроку, так вони, по суті, його, чи усиновили, чи як там правильно, переписали йому хату. Нещодавно я вернувся, мандрував 12 країнами Європи з вересня по листопад. Так-от, перебуваючи у Монпельє, у Франції, суто випадково познайомився з людиною, він є пішим мандрівником, уже упродовж шести років ходить пішки. Олів’є Печонка, так його звати, відвідав багато країн світу, і, якщо я не помиляюсь, уже намотав 60 тисяч кілометрів поспіль пішки».
Руслан каже, що люди по-різному потрапляють до нього додому: одного разу була ситуація, коли його підібрали автостопом канадієць та австралієць на повороті з Дубна. Після того австралієць прожив у Руслана тиждень.
мандрівники з Казахстану до Африки
Клаас (Автралія) – зліва і Девід (Канада) які випадково підібрали Руслана під час автостопу. Австралієць прожив у нього згодом тиждень часу
«Якщо говорити про саме це явище, то воно дуже цікаве, воно людей зближує і є певна система захищеності, яка допомагає сподіватися, що тебе там не кидануть, не використають. Хто мандрує, ті не агресивні, і нормальні, адекватні люди. Хоча, дійсно, є винятки, не треба забувати, але це людські фактори, ніхто від цього не застрахований. Приємно показувати визначні місця свого міста, доволі часто я вожу до Миколи Голованя. Потім залишаються гарні спогади і враження, та, звісно, не завжди є можливість приділити час», – підсумовує Руслан.
Івайло (Софія)
Урі (Тайвань) – під час зустрічі у Луцьку у Миколи Головання
Ще один хлопець, Михайло Смосюк, розповідає, що у Луцьку дуже мало активних каучсерферів. Михайло активний каучсерфер та мандрівник, студент геофаку:
«Я на каучсерфінгу з 2013 року. Приймав декількох іноземців з Кореї, Туреччини та, звісно, мав у гостях українців, відомих у своїх кругах».
Зараз хлопець в армії, до того навчався, тому доводилось приймати людей у гуртожитку.
«Приймати в гуртожитку не дуже зручно зі своїми правилами для відвідувачів, але тим не менш умудрявся поговорити і домовитись за своїх гостей, щоб пожили в мене. Умови проживання у мене були спартанські, але в цьому була своя ізюминка: багато хто порівнював із своїм гуртожитком або згадував студентські роки», – пригадує хлопець.
Михайло каже, що після повернення із армії знову практикуватиме каучсерфінг.
Хлопець на власному досвіді перевірив зручність каучсерфінгу:
«Декілька разів і сам ним користувався, коли був в Угорщині, Греції та Австрії. Викидаєш оголошення, а через декілька годин уже хтось відписує».
Михайло запевняє, що боязні ніякої не мав, як у користуванні каучсерфінгом, так і приймаючи гостей:
«Може тільки тому, що бачив до цього, як все влаштовано, як працює. І взагалі, я спершу скористався цим сервісом, приїхавши в незнайоме місто, де мене без жодного позитивного відгуку прийняв кауч. Я написав, що не знаю, куди піти і що робити, що мені потрібна допомога. Він згодився, а вже через півроку я твердо вирішив, що це взагалі безпечно і не проблематично. Так і почався мій досвід каучсерфінгу, і плюс у мене після подорожі Європою було декілька позитивних відгуків. Люди більше довіряли мені і стали частіше писати, щоб я їх захостив».
Хлопець дає пораду після реєстрації на сайті попросити знайомих написати відгуки, бо якщо у тебе пуста сторінка, то знайти собі житло за каучсерфінгом буде важко.
Михайло переконує, що боятись приймати у себе гостей не варто:
«Це як мінімум весело, плюс чудова нагода познайомитись із живою культурою, відмінною від твоєї, тому що зазвичай все, що ми бачимо, – це телевізійні байки. Так само і з нашою культурою, адже в різних регіонах як спосіб життя, так і мислення різний. Перш, ніж приймати когось чи вписуватись, раджу почитати профіль, тому що часто ти дізнаєшся багато про свого кауча. А є і так, що при вписці в профілі людина напише цілу купу і серед усього цього одне слово чи фразу. Якщо прочитаєш і відпишеш в помідомлення «кодове слово», людина захостить, а якщо ні – то отримаєш відмову. Так було зі мною з першим каучем в Греції. Дівчина писала відповісти, яке ім’я її кішки, а я не читав профіль і отримав відмову. Перший кауч, який приймав мене, розказав про це. Згодом я прочитав, і дійсно було так, що серед кучі сміття потрібно було вичитати ім’я кішки. І останнє, хто мріє попрактикуватися з іноземними мовами, особливо з англійською, каучсерфінг – це для вас. Завжди каучі чудово володіють іноземними мовами. Як виняток, вивчиш декілька слів з іншої мови, які згодом можуть пригодитися. Найголовніше, ти знайдеш нових друзів, і вони точно тебе приймуть у себе вдома, навзаєм, як ти їх. Також приймати варто заради історій з їх подорожей, адже зачасту вони є найкращою мотивацією для подорожей, які згодом переростають у спосіб житття. Завдяки каучсерферам Насті і Віці з Радомишля після їх подорожей автостопом по Україні, я почав довіряти українському автостопу, до цього довіри взагалі не було. При цьому за плечима була подорож через чотири країни Європи, а от до вітчизняного автостопу не було чомусь довіри».
Ще одна користувачка, Віра Танчук, зізнається, що досвід не дуже великий. Однак вражень вистачає. Перший її досвід каучсерфінгу – поїздка на концерт Бон Джові у Гданську:
«Подія мала бути в червні. Я почала шукати когось ще в березні. Мені дуже пощастило, бо відразу перша людина, якій написала, згодилась мене прийняти, що буває не так часто. Приїхала, все чудово, зустрів мене мій кауч. Як виявилось, у цієї дівчини неймовірна сім’я! Я жила у них кілька днів. Ми так здружились, що вони вже два рази приїздили всією сім’єю в Україну до нас в гості: на День незалежності та на Пасху. А ми їздимо до них. Наші мами тепер хороші подруги, постійно спілкуються по скайпу, – сміється Віра. – Досі підтримуємо зв’язок, літом чекаємо на них».
Віра дає поради, як не боятися:
«Уважно просто треба завжди читати відгуки про людей. Я, наприклад, ніколи не вписую в себе людей, у яких немає відгуків. Якщо вони є – завжди читаю їх, читаю про саму людину, чи цікава вона, чи є щось у нас спільного, і т. і. Якщо ти новачок і тільки починаєш, то краще почати з приймання гостей, а не їхати першому. Думаю, хтось, як і я, без відгуків не дуже охоче буде вас приймати. Хоча, мене без відгуків прийняли і ще й з першої ж спроби».
Усі цифри та дані стосовно лучан-каучсерферів взяті із офіційного сайту каучсерфінгу станом на 23 січня 2016 року. Фото надані Русланом Теліпським.
Мар’яна МЕТЕЛЬСЬКА
Автор статті: Мар'яна Метельська
