Арсен Мірзоян: «Справжні музиканти фуфло грати не будуть»
«Сталевий голос» країни завітав вчора, 21 січня, до Луцька. Про Висоцького, звідки любов до гітари та чим найбільше запам’ятався Луцьк, Арсен Мірзоян розповів в інтерв’ю інформаційному порталу «Волинь.info».
Вас називають уже не лише сталевим голосом України, й українським Висоцьким. Чи погоджуєтесь ви з цим твердженням?
Ну, мабуть, далеко мені ще до українського Висоцького.
А що вам не вистачає, щоб стати ним?
Я, скажімо, не такий потужний, як Володимир Семенович, хоча намагаюся бути. Але взірцем був не тільки Володимир Семенович. Взірцем взагалі були люди, які просто з гітарою в руках примушують цілий зал затамувати подих. Це стосується всіх авторів, виконавців. А Володимир Семенович мені дуже «конкретний такий», відчуваєш глиб. До цього треба, мабуть, якось рости, вчитися бути вільним і вміти все ж таки находити в собі ті почуття, ті слова.
А гру на гітарі полюбили завдяки ньому?
Ні, знаєте, мода в ті часи була така, і ще на додачу з’явився гурт «Кіно», з’явились перші гітари. Потім почалося знайомство з рок-командами і вже почав цікавитись взагалі рок-дивізіоном. Поділилось якось ставлення і до поезії, і до музики, бо на той момент, коли я взяв гітару, я не писав тексти. У нас своя команда була: зібрали склад, тексти писав наш бас-гітарист. Це вже потім до цього процесу почали долучатися всі, хто міг долучитися, і потім я вже спробував писати і сам. Була довга перерва, я закинув музику, стало мені нецікаво. Я не бачив, як то кажуть, дистриб′юції. Я грав у КВН. Там все рівно ти пишеш, ніби на замовлення: є конкретне замовлення, і ти як автор сідаєш і пишеш якісь там гумористичні пісні. А вже з часом подорослішали і змінилась вже і музика, змінилось ставлення до музики, і якісь перші спроби як автора. Дуже багато пісень кануло в Лету, бо то такий, юнацький максималізм…
У цей понеділок, 25 грудня, буде 78 років від дня народження Висоцького. Для багатьох це особлива людина, а який він — ваш Висоцький?
Я не скажу, що я знавець Висоцького. Насправді, мої захоплення були різні і в плані музики, і в плані авторів. А ще коли починаєш займатися власною творчістю, то взагалі перестають існувати дуже багато артистів. Музику, якщо слухаю, виключно там якісь майстер-класи, і те, що популярне на радіо. І все рівно слухаю суто для того, щоб відстежувати, що зараз в тренді, що можна перероблювати на жартівливі пісні, суто для стендап-камеді. Доводиться слухати все, доводиться, писати як і серйозні пісні, так і якісь придуркуваті.
Висоцький співав про ті теми, які не можна було в часи Радянського Союзу. Зараз в Україні цензури як такої немає, творити набагато легше. Чи є для вас якісь такі теми, які можна вважати забороненими у суспільстві?
Зараз, дійсно, можна співати про все, що завгодно. Висоцький не просто співав про заборонені теми, він якісно маскував це в своїх піснях. І в цьому є його сила, як автора. А у нас зараз можна відкрито співати про те, що тобі не подобається, але воно не цікаве, тому, мабуть, для мене саме сила в метафорах.
Чи є якась пісня Володимира Семеновича, яка співзвучна з Вашим характером?
Ні, не знаю, я над цим не замислювався.
Ваша манера виконання відмінна від манери Висоцького, не побоялись переспівувати його пісні, такого майстра?
Ні, я співаю, так, як співаю. У мене і так, як жартують, сталевий голос, легований повітрям Запоріжжя, тому мені можна не копіювати Володимира Семеновича. У мене немає такої задачі.
Чула від прихильників Висоцького, що його ніхто не має права виконувати.
Ну, це навіть і Висоцький так казав, тому і прихильники іноді так кажуть. Але серед прихильників Висоцького є ті, які, хочуть, щоб пісні Володимира Семеновича жили. Просто треба їх якісно відтворювати, щоб це не була халтура.
А ви стикалися з критикою після програми «Мій Висоцький»?
Дуже рідко, але було: що за Висоцького не треба було братись. Знаєте, у нас в країні дуже багато людей, які розбираються і в медицині, і в політиці. Я насправді за те, щоб його пісні жили. Краще за нього, звісно, співати не вийде, і мені як доказ, я завжди дивлюся це відео «Дорогая передача», де він виконує цю пісню. Акторське володіння неймовірне просто. Я не знаю, як можна краще виконувати, ніж Володимир Семенович, тому ми виконуємо по-своєму з музичною складовою від Георгія Гараняна (прим. радянський і рос. джазовий, класичний і естрадний альт-саксофоніст, композитор та аранжировщик). Існує багато кавер-версій і якихось там нових версій всіх, хто Висоцького пробував робити, але на нашу думку, краще Гараняна, Висоцького ще ніхто музично не подав. Усі кавер-версії, вони мають бути цікавими, а Гаранян – це класика. Чому Гаранян? Тому що на той момент, коли ми робили день пам’яті, людей треба було занурити саме в ті часи, відтворити той звук з вініла. Якщо ти будеш робити щось нове, то ну це буде вечором пам’яті, але не дасть тієї атмосфери, тому ми на відеоряд брали старі зйомки з відеомонтажерами. Ми брали зйомки 70-х років і в цьому відтворювали Гараняна, бо то це той вініл, який чули всі. На жаль, що ці пісні, які з’явились в аранжуванні Гараняна Володимир Семенович сам не чув, бо вони були записані вже після.
У нашому місті ви створили дві нові пісні, можливо Луцьк є особливим для вас, якщо тут так легко Вам пишуться пісні?
Тому що поряд радіо (прим. радіо поруч ресторану Show Basilic, де виступав Арсен Мірзоян). Ми іноді після концертів заходимо туди і починаєм якусь імпровізацію. Але це треба бути в тому піднесеному настрої , коли ти виходиш після двохгодинного концерту і такий ще собі культурний шок.
А все ж таки, чим Луцьк запам’ятався найбільше?
Луцьк? Положинським. Він тут як свій, на джипі, якщо шо — під’їхав..
Ваші побажання нашим читачам.
Слухайте правильну музику. Насправді, є музика популярна. Я завжди жартую: вона завжди або з пропагандою, або з якимось ліричними речами. Дуже популярні всі ці теми: це або фріки, або кон’юктура. А якісна музика — вона без кон’юктури, без пропаганди, вона створена зовсім інакше. Справжні музиканти фуфло грати не будуть. Єдине, що може статися, що бабло побеждаєт зло, тому, в принципі, за великі гроші музикант вийде грати фуфло.
Мар’яна МЕТЕЛЬСЬКА
Автор статті: Мар'яна Метельська
