Вокалістка гурту «АССА»: «Слухача не пробую тримати, він сам приходить і залишається»

news

Про лірику, українське, журналістику у музиці та про лучан говорили разом із вокалісткою гурту «АССА» Тетяною Власовою. Нещодавно гурт виступив у Луцьку втретє за час свого існування – на фестивалі «Ніч у Луцькому замку 2016».

Розкажіть нашим читачам трішки про свою музику, адже кожен по-різному її сприймає.

Гурту «АССА» ще немає двох років, і за цей час ми вже встигли безліч разів змінити свій репертуар, музикантів, свої напрацювання. Ми постійно намагаємось визначитися зі стилем,  у якому граємо, але потім махаємо рукою і кажемо – хай визначаються інші. Хтось каже, що у нас інді-рок, хтось називає це romantic rock. Але зараз ми уже точно натрапили на те, що саме ми хочемо грати, і я сподіваюсь, що будем далі рухатися у цьому руслі.

Зараз дуже багато музичних напрямків, новинок. Поділіться секретом, як втримати свого слухача, зробити так, щоб він обрав саме вас?

Я стараюсь максимально відслідковувати музичні тенденції, слухати музичні новинки, але не завжди це вдається. На щастя, у нас є бас-гітарист Євген Крутоголов, який в цьому сенсі дуже великий дока, весь наш саунд залежить фактично від нього. Він справжній «музичний маніяк», слухає дуже багато хорошої музики і проектує її на аранжування наших пісень. А як тримати слухача – я, чесно кажучи, навіть не знаю. Мені здається, що він сам приходить і залишається.  Або не залишається і вибирає для себе іншу музику. У кожного гурту є якась своя фішка, за рахунок чого до нього приходить та чи інша аудиторія. Головне – бути відвертим, щирим, а глядач сам це все побачить, зрозуміє і відчує.

13695709_1176314312386869_768639280_n

Чула, що ви розпочинаєте концерти рядком «Поки ми звучимо, буде кому мріяти». Як Вам вдається поєднувати свій драйв та лірику, що налаштовує на мрії?

Це рядок із нашої пісні, який мені свого часу дуже подобався своєю якоюсь глобальністю. Загалом наша лірика – це я, тому що я пишу тексти та музику, а аранжуванням уже займаються музиканти. Тому вся лірика гурту «АССА» – це моя «провина». Якщо у мене настрій мрійливий, то я пишу про те, що нам треба мріяти, якщо настрій якийсь дуже сумний і осінній – пишу про дощ. А ще мені подобається, коли в піснях з’являються такі фрази, які можна виокремити і потім їх десь використовувати як цитату.

Знаю, що ви популяризуєте українське, зокрема, кілька місяців тому презентували пісню на поезію Тараса Шевченка «Заворожи мені, волхве». Як вам здається, вдалось те, що Шевченко хотів сказати?

Ми написали «Волхва» для всеукраїнського конкурсу «Ше.Пісня». Це була ініціатива нашого барабанщика Євгена Манна. Він першим дізнався про конкурс, запропонував спробувати, я підтримала. Через кілька годин Женя вже був у нас вдома і грав на клавішах свою мелодію, а я на неї співала Шевченка. Попередньо вибрала кілька віршів, які могли б стати піснями, і от «Заворожи мені, волхве» якось відразу ліг на музику. Правда, я досі не дуже знаю, що точно Шевченко хотів ним передати, хоча й читала багато рецензій на цей вірш. Може, це й на краще, бо ми, виходить, передали ним і щось своє. Вийшло, що в пісні є і смуток і, водночас, надія на краще, ми наче спроектували її на сьогоднішні реалії. Хоча взагалі я боялась, звичайно, за Шевченка братись. Перечитала дуже багато його поезій, але не могла ніяк визначитись, яку ж можна буде заспівати. Він все-таки дуже  своєрідний поет, спробуй заспівай його так, щоб це не виглядало надто народним, а було все-таки осучасненим.

Пісня, вочевидь, дуже сильна, чи багато йде затрат енергетики на її виконання?

Йде, от саме на неї. У нас були такі виступи, коли ми грали дві пісні і однією з них був «Волхв» – так-от після нього я там ледь свідомість не втрачала. Ми ще грали її в акустичному виконанні, коли все побудовано на голосі. І це дуже важко, особливо, коли ти кажеш, що це слова Шевченка – люди тоді починають слухати кожне слово,  ти вже боїшся щось там наплутати і не туди піти. Так, це енергетично дуже затратно.

13689858_1176314302386870_38894745_n

Ви журналістка за освітою, а чи не тягне назад у професію? Чи, можливо, це якимось чином допомагає у музиці?

Час від часу я й зараз пишу журналістські матеріали, тобто зовсім від цього втекти, мабуть, ніколи не вдасться. Я досить довго працювала журналістом, більше десяти років. Тепер мені це допомагає у спілкуванні з журналістами – кожне питання я можу фактично передбачити.  Я розумію журналістську роботу, тому мені і легше, і водночас важче. Так само, власне, як  і журналістам зі мною – і легко, і важко. Та й пісня – це теж, може, своєрідний журналістський матеріал: влучна назва як влучний заголовок, влучна ідея…

Події в країні змінили багатьох. На вашу сім’ю та гурт це був великий вплив? Я знаю, що ваш чоловік родом із Росії. Чи вплинуло це на спілкування із родичами?

Мій чоловік Дмитро (він гітарист нашого гурту) народився в Санкт-Петербурзі, але ще в дитинстві переїхав у Київ. Діма абсолютно україноспрямований, ми разом були на Майдані, звичайно, жодних суперечок в цьому плані в нас не було і не могло бути. Після Майдану був період, коли ми трошки обмежили спілкування з родичами Діми в Росії. Вони дуже викривлено розуміли ці події, тож, щоб уникнути конфліктів, ми трохи перестали спілкуватись. Пам’ятаю, якось, у найгарячіші дні, сестра Діми нам писала, запитувала, як ми тут. Я їй почала розказувати, що на вулиці в Києві стріляють, а вона: «Приїжджайте до нас, ми вас тут вбережемо». Тобто вона неправильно зрозуміла, подумала, що це «бандерівці» стріляють. Зараз спілкуємось нормально, просто уникаємо розмов на політичні теми.

А в планах гурту було поїхати в Росію, для того, щоб показати Україну, яка вона є насправді?

У нас в тому ж Санкт-Петербурзі є один прихильник Ігор. На щастя, налаштований проукраїнськи. Він дуже довгий час просив нас приїхати, хотів влаштувати нам там концерт, обіцяв: «Я все організую так, що прийдуть тільки наші, ви тільки приїжджайте».  Але я якось не хотіла і зараз теж, мабуть, би не поїхала. Мені з моєю емоційністю буде важко там стримуватися, не кидатися на людей, які будуть ходити там з тими чорно-жовтими стрічками.

Ви корінна лучанка. Виступати вдома важче, бо більші вимоги?

Тричі тут виступали. Важко. Страшно. На концерти ж батьки приходять. А у мене тато сам музикант. Я завжди переживаю, а ну ж тато підійде і скаже, що щось там неправильно заспівала. А ще після концертів в Луцьку зрозуміла, що тут все-таки дуже стримані люди. Причому я це чула від різних гуртів. І я розумію, що тут ніхто не буде радіти, тому що ти вся така класна приїхала з Києва, тебе тут не будуть зразу всі  просто так підтримувати. Ні, тут ще треба попітніти, щоб тобі сказали, що ти нормальна.

13706312_1176314425720191_1185227178_n

А от у Луцьк є бажання коли-небудь повернутись чи тут уже надто тісно?

Я поїхала звідси понад десять років тому. Завжди знала, що в Луцьку жити не буду: мені хотілось у Київ. Довго бути в Луцьку мені важко, хоча дуже класно сюди приїжджати на два-три дні. Місцевий темп мені не дуже зрозумілий – коли ніхто нікуди не спішить. Тут все так спокійненько. Тому у мене так: втомилась, приїхала до мами на два дні, відпочила – і поїхала назад у Київ.

Що побажаєте для наших читачів та свого рідного міста?

Луцьк – ти класний! Я бажаю лучанам свою отаку ідентичність не втратити. Все-таки, мені здається, людину з Луцька можна впізнати всюди, на якомусь підсвідомому рівні. Тому Луцьку і лучанам не треба набувати нічого іншого. Не треба здаватись кращим, ніж ти є, і не бути гіршим, ніж ти можеш бути –  цього я бажаю всім лучанам і, звичайно ж, читачам вашого видання «Волинь.info».

Розмовляла Мар’яна МЕТЕЛЬСЬКА

 

 

1 Комментарий