Брати Капранови у Луцьку: «Коли пишеш про жінок, то треба писати на дві теми – або про кохання, або про любов». ФОТО

news

Брати Капранови на презентації своєї нової книги «Забудь-річка» розповіли про труднощі написання історичного роману, як це писати про внутрішній світ жінки, чи варто робити екранізацію книжки та про проблеми українського кінематографу загалом.

Зустріч відбулася вчора, 26 березня, у Волинській обласній бібліотеці для юнацтва за підтримки мистецького об’єднання «Стендаль», Волинської обласної друкарні та Романа Бондарука

Письменники назвали свій роман іменем міфічної язичницької річки, яка розділяє цей та потойбічний світ. Таку назву письменники вибрали саме тому, бо кожна українська родина розділена «річкою забуття».

Герої роману займаються історичним розслідуванням своїх дідів, долі яких сплелись під час Другої світової війни. Трьох чоловіків, які потрапили на фронт, звати Степан Шагута. Вони всі троє воюють у різних військових формуваннях – у дивізії «Галичина» у Червоній армії та в УПА.

Сучасна лінія в романі розповідає про кохання двох, можливо, їхніх нащадків – у нього був батько із іменем Степан Шагута, у неї – дід.

IMG_0016

Автори розповіли, що довелося залучати і жінок:

«Основний читач є романів – жінки. Ми зрозуміли, якщо напишемо роман про війну, то жінки його читати не будуть».

Брати Капранови вважають, що коли пишеш про жінок, то треба писати на дві теми – або про кохання, або про любов.

Героїня їхнього роману – самотня жінка близько тридцяти років. Вона приїхала в Київ, народила. Як зазначили автори, таких як вона називають в столиці велосипедистка – поки крутиш педалі, живеш, але навіть захворіти не можна, бо не буде кому за квартиру платити.

Письменники також розповіли, що щороку у них теж триває таке собі родинне розслідування – вони їздять у рідний Очаків на гробки. Родичі, які тут зустрічаються, завжди розповідають щось із історії родини.

«Рідний Очаків ми щиро любимо і завжди пишемо про нього в книжках», – кажуть Капранови.

Книгу почали писати 22 березня 2012 року. За їх словами – це був час, коли «люди розчаровані, все погано, Янукович назавжди, чоловіки на рибалці та в гаражах»:

«Але все змінилося, чоловіки прямо з рибалки пішли на війну», – жартують Капранови.

Брати жартома порадили ніколи не писати історичні романи:

«Це дуже невдячна штука, бо коли ви все зробите, життя дасть вам такий сюрприз, як Майдан, і вам доведеться все переробляти, що ми і робили».

IMG_0013

Письменникам довелося проробити багато дрібної роботи, не забувати навіть про такі елементарні деталі, у які штани був одягнений який солдат і т. п. Побут радянської армії в мемуарах дуже погано описаний, тому довелося провести багато дослідницької роботи. Іноді навіть їздили на місця, де бували їхні герої.

Також непросто було писати образ жінки:

«Коли чоловік починає писати жінку – це окремий анекдот, бо чоловіки і жінки різні істоти, щоб там не говорили борці за рівноправ’я, – впевнені брати Капранови. – Жінка завжди пам’ятає, в чому вона була одягнена в критичні моменти свого життя. Коли ти пишеш жінку, ти не маєш права на помилки. Ти можеш не згадати колір очей свого головного героя, але якщо жінка знайомиться, вона не може не помітити колір очей чоловіка».

За словами авторів у них немає жодного вигаданого автора, бо навіть якщо галюциногена якогось ковтнути, ти такого не видасиш, як видає життя.

IMG_0015

Роман вийшов в минулого понеділка, 21 березня, а у середу відбулася уже презентація в Рожищі:

«Друга столиця, де побачили наш роман», – пожартували письменники.

За словами Капранових, історики свою роботу роблять, але не їх робота – популяризація: якщо українці не знають історію, то винні у цьому письменники.

Також під час презентації роману автори показали і інші свої книжкові новинки – «Історія незалежності України» та «Веселих свят».

IMG_0032

«Історія незалежності України» – це ілюстрована книжка, де кожен розворот – це окремий тема:

«Сьогодні без картинок навіть наукових сайтів нема, сучасні діти сприймають картинки. Сучасні діти навіть гортати сторінки не люблять».

Книга «Веселих свят» оповідає про українські народні та державні свята. На кожен місяць є прислів’я, до кожного свята подана церковна та народна версія свята та ритуальна страва. Є також пісня із нотами, рукомисло тощо.

За словами авторів, книжка є каталізатором – примушує дитину спитати у рідних, як святкували у них свято. Подані основні пункти, оскільки навіть у родинах формуються свої традиції.

IMG_0036

Що стосується української державності, Капранови впевнені, коли ми зводимо все до одного бандери – ми себе обкрадаємо:

«Українці весь час творили власну державність».

За словами братів, у нас просто політичні еліти відстають від розвитку суспільства. Письменники впевнені, що зараз зміна влади буде тільки на користь:

«Треба навчитися знімати їх мирно, щоб вони розуміли, якщо не підеш мирно, то буде вбивство і вбивство тебе, а не людей мирних. Наша задача – поставити під контроль місцеву владу, бо ті, кого ми обираємо, нами не керують, а керують зовсім інші люди».

Присутні на зустрічі поцікавилися, чи збираються вони екранізувати свій роман. Капранови зазначили, що до екранізації потрібно ставитися обережно, щоб потім не червоніти. Вони розповіли, що той, хто знімає фільми придумає тисячі аргументів, чому це зняти не українською мовою. Проблему також вбачають у неправильній політиці щодо підтримки українського кіно:

«Держава рятує кіно шляхом фінансування: всі заробляють гроші на зйомці, а не його прокатці».

IMG_0010 IMG_0017 IMG_0018 IMG_0019 IMG_0020 IMG_0023 IMG_0025 IMG_0027 IMG_0028 IMG_0029 IMG_0033 IMG_0034 IMG_0038 IMG_0039 IMG_0041 IMG_0042 IMG_0044 IMG_0045 IMG_0046 IMG_0048

 

ФОТО і ТЕКСТ – Мар’яна МЕТЕЛЬСЬКА

0 Комментариев