Волинська цілителька: “У людей вселяється біс, бо вони забувають про Бога”
Навчити лікувати можна тільки добрих, із чистою душею та помислами людей, які хочуть творити добро, запевняє народна цілителька Катерина ЗАГУРА.
Інтерв’ю з волинською цілителькою публікує Слово Волині.
Цьогоріч цій славній жінці виповнилося 85. Її натруджені, з вузлуватими пальцями руки та щира молитва зцілили від багатьох болячок тисячі людей, які йдуть і їдуть до неї з усієї країни.
Народилася Катерина Юхимівна в селі Панасівка у родині селян ще за Польщі. Дар цілителів передається в їхньому роду з покоління в покоління. Спочатку людей лікувала бабуня, а потім і мама. У дівчинки Каті він проявився ще з дитинства. У 5–6 років вона вже могла скласти перелом. Правда, коли пішла до школи, то цим більше займалася мама. А коли в 1988 році матері не стало, ім’я Катерини Загури стало відоме не тільки на Волині, а й у Львові, Києві та ще бозна-де. Не відмовляє жінка нікому, грошей за лікування теж не бере.
– Тьотю Катю, а ви своїх пацієнтів усіх пам’ятаєте?
– Більше їхні хвороби. Років десять тому приїхала до мене молода жіночка з Києва. Сама вона родом із Любешівського району, але вчилася в столиці, відтак працювала там юристом. Під час частих поїздок з дому й до Києва тягала важкі сумки. Це й стало причиною того, що в неї опустився шлунок. І ми вилікували цю жіночку. Правда, не так я, як мій єдиний син Анатолій.
– Він теж має дар зцілення?
– Так, але, як тепер кажуть, спеціалізується на шлунках – ставить їх на місце.
– Які хвороби ви можете вилікувати?
– Переломи, вивихи, всілякі запалення, переляк та інші схожі болячки. Лікую більше молитвою, яку колись проказували бабуня і мама. Вона допомагає і дітям, і дорослим. Іще спалюю льон. Колись виливала яйця, але священик сказав, що це великий гріх, отож перестала.
Причину болячки можу встановити, поклавши руку на хворе місце.
– Перед тим як читати над хворим молитву, ще якісь ритуали виконуєте?
– Молюся сама, кажу молитися хворому і його родичам, якщо вони присутні.
– Чула від людей, що нерідко до вас по допомогу звертаються й самі медики?
– Звичайно. Особливо якщо в людини перелом, а вона має алергію на анестезувальні препарати. Тоді лікарі присилають по мене, я їду і складаю поламані кістки без будь-якого наркозу. І вони досить швидко зростаються, менш як за місяць.
– Який випадок із вашої багатої практики був для вас найтяжчим?
– Якось до мене привезли жінку зі Львова, яка хворіла на цукровий діабет і перебувала в комі. Ліва нога в неї була обмотана бинтом. Розмотавши його, я вжахнулася: м’яса не було зовсім – від коліна до щиколотки все згнило. Як розповіли родичі, почалося все з того, що на нозі в Зої з’явилися два фурункули, які лікарі розрізали. Після того рани почали гнити. Дійшло до того, що ходити самостійно хвора вже не могла. Три рази впадала в кому, з якої перші два рази її вивели медики, а на третій – тільки розводили руками. Казали, що доки не ампутують ноги, жінка не пробудиться. Рідні не погодилися з таким вердиктом і привезли Зою до мене. Чотири рази я їздила до Львова сама, поки вона не вийшла з коми, а далі її знову стали возити сюди. Двічі на день я над нею молилася. І це допомогло – невдовзі кістки знову обросли м’ясом, і жінка стала на ноги. Потім вона мені розповіла, що коли останній раз лежала в комі, їй приснився святий Пантелеймон у блакитних ризах, в шапці та з кадилом. Він сказав, що вона обов’язково одужає, бо на неї спаде Божа благодать. Так воно й сталося.
– Скажіть, а ви хотіли б, щоб ваше вміння, крім сина, успадкував ще хтось?
– Хотіла навчити лікувати людей мою невістку Тетяну, але вона не хоче цим займатися. А внуків ще Бог не дав. То поки син Толик не тільки ставить на місце шлунки, а й робить масажі. Навчила декількох своїх знайомих спалювати льон, як тут, у селі, так і в місті. Зокрема, в Тишковичах живе одна з моїх учениць Зіна, яка допомогла вже не одній людині.
– Мабуть, той, хто хоче цим займатися, повинен мати якийсь особливий дар?
– Звичайно, у такої людини найперше повинна бути добра і чиста душа, а ще вона має дуже вірити в Бога. От, пам’ятаю, до мене звернулася одна моя знайома, щоб я навчила всього її дочку. Дівчина – неповносправна, мала дуже коротесенькі пальці. Багато разів я повторювала їй свою молитву, але так нічого з того не вийшло. Треба самому дуже і дуже захотіти робити людям добро.
– Таню, а чому ви не хочете буди цілителем? – звертаюся до невістки, яка уважно слухала нашу розмову.
– Для цього потрібно мати дуже міцні нерви, а в мене це погано виходить. Не можу спокійно слухати матюки і лайку.
– До нас часто привозять людей, у яких вселився біс, – спостерігши моє здивування, пояснює Катерина Юхимівна. – Так-от, вони не тільки лаються, а й кусаються, дряпаються, плюються, щипаються. Був випадок, що до мене привезли трирічну дитину з Поромова, яка так копала мені ноги, що батько ледве зміг відірвати. А стається це тому, що люди забувають про Господа, не творять молитву. За дітей до 10 років повинні молитися батьки, а після десяти діти мають молитися самі.
Автор статті: Олег Горох
