Володимир Шерстюк: «Вірю, що «KOZAK SYSTEM» виступить у Криму тоді, коли уже не буде сенсу співати «Наш маніфест»

news

12 листопада у клубі «Show Basilic» виступив знаменитий український гурт «KOZAK SYSTEM».  Концерт відбувся в рамках всеукраїнського туру «Наш маніфест», який триватиме упродовж 2015–2016 років. В інтерв’ю для інформаційного порталу «Волинь.info» бас-гітарист гурту Володимир Шерстюк розповів про альбом «Живи та люби», проти кого насправді спрямований їх маніфест та хто винний у подіях в державі.

Альбом «Живи і люби» – це гостросоціальні проблеми, кохання та супротив російській агресії. Зараз основна увага українців прикута до подій на Сході. На чому Ви акцентуєте – потрібно все кинути на боротьбу із агресором чи приділяти свою увагу усім проблемам рівномірно?

Я вважаю, що всі сили кинути на боротьбу зі своїм внутрішнім «совком» у кожному з нас, кожному з українців. Перш за все – це те, що нам найбільше заважає. Наш головний ворог – це не Росія, не Путін чи ще хтось. Наш головний ворог – це наш внутрішній «совок», наш внутрішній ворог, «хохол», як я його називаю, це те, що набуте нами упродовж 360 років рабства у тієї самої Російської імперії, в якому ми перманентно перебуваємо. Ось, з чим треба боротися. Що я називаю під цим внутрішнім рабством? Треба, перш за все, любити і шанувати своє. Що означає любити і шанувати своє? Виходиш на вулицю – не смітиш, їдеш на автомобілі – пропускаєш на пішохідному переході людей, звертаються до тебе не українською – просиш говорити українською, просять від тебе хабаря – не даєш хабаря. Притримуєшся українських законів, вивчаєш українську музику, історію, мову і таке інше. Це називається боротися з агресором. Бо найголовніший наш агресор – це саме те, що я тільки що сказав: це наш внутрішній раб-хохол, який набутий нами за останні 360 років рабства у Російській імперії.

Кажуть, люди мають те, на що заслуговують. Як гадаєте, українці дійсно заслужили на те, що зараз відбувається у державі?

Звичайно, на жаль, так. І при тому, що від 3 до 5 % людей активних, які власне зробили Майдан і скинули злочинну владу Януковича, – це ж не весь український народ. Насправді-то весь український народ, як і будь-який народ, перебуває в сплячці, на жаль. Свідомих людей дуже мало. Дуже маленький відсоток. Але цей маленький відсоток веде за собою всіх решта і тому, допоки що оця маса переважає. Але я вірю в ці 3–5 % людей, які зможуть повести за собою народ у цивілізованому напрямку, як це сталося в усіх країнах світу. Це було в Польщі нещодавно, це було в Чехії, Словаччині, країнах Балтії. Наша черга.

В одній із своїх пісень, ви відверто посилаєте росіян та всю їхню культуру подалі…

Хочу пояснити зразу: якщо так розуміється ця пісня, це не зовсім так. Розуміння цієї пісні відносимо до відповіді на перше запитання. Це, перш за все, боротьба з цим внутрішнім, це ми звертаємось до внутрішнього москаля. У кожному з нас, як вірус, 360 років оселився маленький внутрішній москалик. Він примушує нас слухати шансон, деяких із нас він примушує дивитися бандитські серіали, він примушує нас говорити чужою мовою, зокрема російською, він примушує нас давати хабарі, смітити на вулиці, лаятися брутально – оцей внутрішній москаль. Ця пісня направлена проти нього. Не проти академіка Сахарова чи Андрія Макаревича, наприклад, чи там Політковської, яку вбив режим Путіна, чи Новодворської.

Можна називати Путіна у всьому винним? Чи винні самі росіяни?

Ні, так само, як і українці заслуговують на те, що вони мають, так і росіяни так звані заслуговують на те, що вони мають, якщо зараз офіційно рейтинг Путіна від 85 до майже 90 %. Вони мають те, що мають, як казав колись наш перший Президент Леонід Кравчук. Звичайно, вони заслуговують.

Яка реакція у людей на композицію «Наш маніфест»? Адекватно сприймають?

Адекватно. Звичайно, вона правильна ця реакція.  І я, до речі, не назвав би її головною нашою композицією, хоча дуже багато людей про неї питаються. Це просто пісня, крик душі. У нас повно по-справжньому мистецьких пісень. Я би не робив такий акцент на цій пісні.

Ви активно підтримували Євромайдан, Ваша пісня «Брат за брата» була своєрідним гімном революції Гідності. Пройшло з тих пір зовсім мало часу, однак відбулося багато подій. Люди розчарувалися. А от яка Ваша позиція – Майдан переміг?

Ну, по-перше, розчарувалися напевно ті, хто мало чого робив, або мало що знає про те, що відбувається зараз і що відбувалося тоді. Люди, які були дієві тоді, залишаються дієвими і зараз. І їм не до розчарувань. Тому я вважаю, що оті 3–5 % як продовжували боротися, так і зараз борються. А ті, хто розчарувалися, – це якраз той прошарок людей, які думали, що за них все зроблять і потім за них нічого не зробили. І вони розчарувалися в тому, що за них ніхто нічого не зробив, замість того, щоб самому закатати рукави і перестати смітити на вулицях, розмовляти російською, дивитися серіали, давати хабарі і так далі, так далі. Кожен має починати з себе, в собі не можна розчаруватися. От розчарувався той, хто сам нічого не хоче робити. Ті, хто роблять, їм не до розчарувань. В них нема на це часу, як в нас, наприклад. Ми постійно в концертному турі, ми постійно показуємо Україну світові, Україні, і так далі. І нам не до розчарувань.

Чула неодноразово нарікання від людей, що Євромайдан навпаки погіршив становище нашої країни…

Ні, він не погіршив становище. Це дуже схоже, наприклад, на хірургічну операцію. От людина почуває себе якось. Вона якось ходить там, але в неї щось постійно болить. Апендицит, наприклад. Потім їй цей апендицит вирізали, і вона лежить цілий тиждень в лікарні. От скажіть мені, коли людина лежить після апендициту в лікарні, вона гірше почуває себе, ніж до операції, чи краще? Гірше, але апендициту вже нема. Ми зараз перебуваємо от в цей період. Ми зараз в лікарні, але ще не все видалено. Нам треба над цим працювати. Нам треба пити багато вітамінів у вигляді української культури, світової культури. Не приймати отруту у вигляді москальського інформаційного контенту, який на нас ллється просто тонами. Треба любити своє і обернути свій погляд на захід, на цивілізований світ.

Деяких людей обурює, що у такий складний час організовують концерти та фестивалі, хтось стверджує, що навпаки – це піднімає бойовий дух нашим бійцям, додає нам сили. Як все-таки має бути? Музика має лунати навіть тоді, коли все погано?

Я в цьому впевнений на 100 %. Музика і будь-які прояви культури не просто мають бути, вони зараз мають активуватися як ніколи. Власне, воно так і відбувається: народ не питає нікого, народ сам організовує велику кількість вистав, концертів і таке інше. Музиканти відчувають це підсвідомо, тому що, як сказав колись Черчіль під час війни, коли йому принесли бюджет на наступний рік (була Друга світова війна): «А де тут витрати на культуру?» А йому сказали: «Вибачте, так війна». Він відповів: «Той, хто не витрачає гроші на свою культуру, той годує чужу армію». Тому зараз ми маємо витрачати свої сили, гроші. Тобто люди, які ідуть на концерти, повинні купувати квитки на артистів українських, українські артисти повинні як ніколи плідно і ефективно працювати, хто як, хто в якому жанрі. Для того, щоби піднімати рівень культури. Чим вищий рівень культури, тим менше шансів на нашу країну, як і на будь-яку, напасти. Ніякому Путіну ніколи в житті не прийшло би в голову напасти на країну об’єднану, культурну, високого рівня. Хай він нападе на Німеччину чи Францію. І тут не в НАТО справа, а тут справа тільки в нашій внутрішній готовності бути українцями. І от якби Україна була дійсно єдиною соборною, як один кулак, ніколи в житті не перетнув би, він навіть не наблизився б до нашого кордону, так, як він не може наблизитися до кордону цивілізованих країн, до яких Україна поки що належить тільки дуже опосередковано.

Часто, називаючи україномовні гурти, я у відповідь чую: «А хто це?» Наша музика ще не популярна. Як це виправити, аби українці надавали перевагу своєму, і, у першу чергу, україномовному?

Я вважаю, що є велика проблема засобів масової інформації, перш за все радіостанцій, тому що радіостанція – це наймасовіший засіб масової інформації. Він лунає в офісах, в машинах, і скрізь, і вдома. І, на жаль, власниками українських радіостанцій є не українці. Не по паспорту чи національності, а саме не українці, тобто люди не ті, які хочуть того, про що ми з вами весь час говоримо. Не хочуть цивілізованого розвитку нашої країни. І тому, коли зміниться ця ситуація і не буде існувати такого поняття як формат, щоб радіостанції  приймали до ротацій різностильову українську музику усіх напрямків і стилів, як я уже сказав, то ми таким чином будем просто піднімати культурний рівень нашого ефірного простору. І тоді автоматично українські гурти стануть набагато популярнішими і набагато більше буде на них ходити  людей. Просто до цього треба віднестися, як до бізнесу. Дивіться, якщо ви включаєте радіостанції, там звучить 80 % московської попси або рок-музики, а ми досі українські, виробники українських фонограм, ми як музиканти українського контенту, українського продукту, ми неконкурентноздатні з ними. Це ненормально. Чому неконкурентноздатні? Не через те, що ми гірші. Ми набагато цікавіші і модніші, просто ми не лунаємо на радіостанціях своїх власних. Нас вони не рекламують. Натомість рекламують все, що завгодно.

У вас зараз тур Україною, а до Криму готові поїхати і заспівати там «Наш маніфест»?

У Крим, звичайно, ми готові поїхати тоді, коли він вернеться до України. Ясно, що ми Крим вважаємо частиною України, яким він і був. Але зараз ясно, що немає ні юридичної, ні будь-якої, ні моральної можливості туди поїхати. Але звичайно, що я вірю, що коли-небудь «KOZAK SYSTEM» обов’язково заспіває в Криму, і якраз тоді заспіває, коли не буде сенсу співати пісню «Наш маніфест», а ми будемо там співати просто свої найкращі мистецькі пісні.

Тур «Наш маніфест» ви розпочали у Києві, попереду ще багато міст. Ваші очікування – у якому місті вам буде виступати найважче під час цього туру? Можливо, є побоювання, що десь не сприймуть?

Ні, я впевнений, що сприймуть скрізь. По-перше, ті, хто ідуть на наші концерти, вони знають, куди вони ідуть. А, як правило, ми перевірили, це своїм досвідом люди, які чують вперше, вони всі абсолютно заскочені, тобто вони кажуть: «Боже, як ми не знали, що існує така потужна українська група, на такому високому європейському рівні». Я сміливо це говорю. Хай читачі не сприймуть це, як хизування, але ми дійсно гурт, який один із небагатьох.  «ДахаБраха» можу назвати тільки і ми. Так, це гурт, який абсолютно спокійно виступає не для діаспори на світових концертних майданчиках. Люди, які нас тут чують вперше, вони це теж відчувають, дивуються і впевнений, що сприймуть нас скрізь дуже добре.

Порадьте нашим читачам, як знаходити лише позитив усупереч всьому тому поганому, що відбувається щодня.

Не хочу, щоб це сприйняли, як якесь умнічання, але я ж все-таки хочу сказати, що у нашому повсякденному житті не вистачає терпимості і любові між людьми, особливо між українцями, один до одного. Ми повинні один до одного відноситися дуже тепло. Нація повинна любити один одного і тоді ця нація буде нацією світлою, теплою і потужною. Я бажаю читачам вашим звернути на це ретельну увагу. Давайте з сьогоднішнього моменту один до одного відноситися краще. Якщо українець, то для тебе зразу має бути брат, і зразу ти до нього маєш відноситися позитивно, як відносяться, наприклад, поляки один до одного, або німці. З цього починається толерантність велика. Давайте не будем наслідувати насторожений і злий настрій, наприклад, наших північних сусідів, які, подивіться, як вони дивляться один на одного. Я не кажу про всіх, я кажу про загальну картину. Українці вже потрошки європейськіші стали. Українці вже дивляться один одному в очі, вже можуть посміхатися. От бажаю більше посміхатися і бажати один одному добра, світла і любити один одного. І, звичайно ж, слухати українську музику.

Розмовляла Мар’яна МЕТЕЛЬСЬКА

 

Автор статті: Мар'яна Метельська

0 Комментариев