Волинянин, який робить вертепи для церков і депутатів

news

Коли два роки тому житель Березович Микола Горобець лікувався від важкої хвороби, яка майже  не лишала шансів на одужання, він дав обітницю Господу: як виживе, подарує у церкву вертеп. 

Історію про сильного духом чоловіка розповідає видання Слово Правди.

Щодня за його одужання молилися рідні та священик Микола. І, вочевидь, Всевишній почув їхні прохання – недуга відступила, а гарна різдвяна шопка, на яку подивитися приходять і з сусідніх сіл, стала окрасою місцевої церкви Введення Діви Марії у Храм Господній.

Спілкуючись із непосидючим і жартівливим Миколою Івановичем, котрий чи не єдиний у нашій окрузі робить різдвяні вертепи, аж ніяк не скажеш, що він пережив три складні операції, а його рідні уже потайки готувалися до найгіршого… А він ще є ініціатором будівництва березовичівського храму, вміє зібрати громаду на інші добрі справи, займається підприємництвом і знає багато різних оповідок про життя повстанців, які перейняв від дідуня.

Ідея зробити вертеп із символічними яслами, де народилося Христове дитятко, виникла у Миколи Горобця, коли він лікувався у Боголюбах. У лікарняній палаті у думках малював майбутню шопку, яку колись дитиною бачив на рідній Тернопільщині. Його руки, які все життя щось будували, бо працював він і у колгоспі бригадиром, нині творять справжні дива.

– Вертеп не має ніяких стандартів ні за розміром, ні за кількістю персонажів. Єдиною вимогою є, щоб у нім були ясла, де лежить немовля. Марія, Йосип, ангели, три волхви-царі, пастухи, тварини – віслюки, овечки, баранці, корова і ще птахи – можна ставити все, що знайдеться, головне, щоб за змістом підходило. Якщо вагався, чи правильно роблю, то Бог мене правував і «підказував», – каже майстер. – Мої вертепи триярусні, зроблені із металевого каркасу, обшиті невеликими обкорованими кілочками з ліщини, дах укладаю із сухого очерету. Фігурки персонажів купую на ринках, а ікони, на яких зображено народження Ісуса, – у церкві.

Микола  любить різні вигадок. Спочатку зробив велику шопку для церкви. А якось прийшли знайомі, побачили і собі таку захотіли, а третя вже «поїде» до відомого депутата. Над кожною майстер працює більше місяця, бо робота клопітка, і навіть – ювелірна. Усе виконує вручну, тільки фігурки купує, які розставляє, як у біблійному сюжеті: біля Богоматері з дитям схилився Йосип, недалеко стоять вівці з ягнятами і їдять сіно, на передньому плані – баранці, корови, збоку на сідалі сидить півень, а зверху – щебече небесне птаство. На дерев’яній споруді сяють зорі, літають янголята, а увечері вона світиться від гірлянди, мерехтить блискучим оздобленням.

Умілець каже, що найбільше часу витрачає на обрамлення вертепу ліщиновими кілочками, які обстругує, припасовує один до одного на «заруби», опісля – лакує. А вже оформлення – то справа індивідуальна, бо експериментувати тут можна досхочу, адже у досконалості немає меж.

– Колись у нас на Тернопільщині, від малого до великого – усі чекали Святвечора, – згадує майстер. –  У надвечір’я, коли ще світило сонце, починали ходити найменші колядники. Їх водили матері, старші сестри, брати. А, коли сходила перша вечірня зоря, починали ходити трохи старші. Відтак село завмирало. Сідали вечеряти за стіл, накритий білою скатеркою, під яку клали пахуче сіно, а на нім 12 пісних страв, від яких йшли такі апетитні запахи, що дух перехоплювало!

Цього дня усі співали колядки, а мій дідуньо Філімон – повстанські, але так, щоб не чули сторонні, і все казав: у них стільки куплетів, що для заспіву їх ночі бракуватиме. Є у них і такі слова: «За привітання, за колядки, за щирії дари Господь спасибі скаже вам. Обіцяє вам щастя і долю дати, а кару – вашим ворогам».

Під час вечері з-за столу батьки не дозволяли вставати. Одного разу прибігаю до свого товариша, а він ще сидить за столом. “Що ти так довго їси?” – питаю. А його мама до мене повчально: “Тарас не їсть, худоба їсть. А Тарасик вечеряє…”

Опісля селом ходили царі або вертепники. Восьмигранну зірку, її ще звали вертепкою, робив тільки досвідчений майстер. Її обклеювали кольоровим папером, який попередньо змащували конопляною олією, щоб папір ліпше просвічувався, всередину ставили запалену свічку. Зірку носили або янгол, або пастух. У темряві ночі вертепка крутилася і мерехтіла різнобарвними кольорами. Це казкове мерехтіння справляло незабутнє і якесь чудодійне враження.

Окрім шопок Микола Горобець майструє гойдалки та різні саморобки для внуків, а їх у нього троє – Уляна, Ірина і Катруся.   Хвалять майстровитого батька донька Валентина і син Володимир, а дружина Марія Василівна каже, що її чоловік має золоті руки, бо за що не візьметься, то усе до ладу. Вміє він і дах перекрити, і трактора водить, і грубку вимурує, і техніку відремонтує. А ось не так давно знайшов заняття до душі, яке допомагає забути про хвороби, бо зцілює.

Автор статті: Олег Горох

0 Комментариев