Волинська бабуся ходить за 7 км по книжки

• comment_widget_insert: manual
• snap_MYURL:
• snapEdIT: 1
• vk_item_id: -91735689_5862
• snapFB: s:357:"a:1:{i:0;a:12:{s:4:"doFB";s:1:"1";s:8:"postType";s:1:"A";s:10:"AttachPost";s:1:"1";s:10:"SNAPformat";s:13:"%TITLE% %URL%";s:9:"isAutoImg";s:1:"A";s:8:"imgToUse";s:0:"";s:9:"isAutoURL";s:1:"A";s:8:"urlToUse";s:0:"";s:11:"isPrePosted";s:1:"1";s:8:"isPosted";s:1:"1";s:4:"pgID";s:33:"1635478159996958_1753085771569529";s:5:"pDate";s:19:"2016-02-03 17:26:40";}}";
• snap_isAutoPosted: 1
• snapTW: s:271:"a:1:{i:0;a:9:{s:4:"doTW";s:1:"1";s:10:"SNAPformat";s:15:"%TITLE% - %URL%";s:8:"attchImg";s:1:"1";s:9:"isAutoImg";s:1:"A";s:8:"imgToUse";s:0:"";s:11:"isPrePosted";s:1:"1";s:8:"isPosted";s:1:"1";s:4:"pgID";s:18:"694935052468232192";s:5:"pDate";s:19:"2016-02-03 17:26:42";}}";

На Волині мешкає жінка, для котрої відстань не проблема, коли йдеться про літературу. 82-річна Євгенія Папко так полюбляє читати, що ладна долати 7 кілометрів шляху до бібліотеки. Про це пише «Слово Волині».

Пішки. Щотижня. Погодні умови до уваги не беруться. Бо книжки, каже пенсіонерка, то не лише розвиток, а й можливість хоча б на кілька годин забути про важкі селянські будні.

Вона розміняла восьмий десяток, але спритність має, як замолоду. Миє підлогу, розпалює піч чи місить тісто – на все про все лічені хвилини. Коли хатня робота зроблена, бабця Женя відкриває шухляду при ліжку. Там – цілий світ.

«Я найбільше читаю ввечері, як лягаю спати. А лягаю спати рано – в 5 годин темно, то і я вже лягаю. Ото собі таке світло зробила. Лампу газеткою прикрила. І так лягаю і читаю – до семи, до дев’яти. Газети. Книжки – нема різниці», – каже пенсіонерка Євгенія Папко.

Та перш ніж печалі і радості літгероїв переживати немов свої, жінці ще слід здолати чималий шлях до районної бібліотеки. 7 кілометрів в одну сторону. Транспорт ходить не часто, тому всі сподівання на ноги. Дорога, щоправда, займає чотири з половиною години. Та на труднощі Євгенія Михайлівна не нарікає.

«Так не важко. Тільки в мене пальці болять часом. Але звикла. Вже й недалеко – ось як до того лісу. Можна йти. – А ви не жалкуєте, що втрачаєте стільки часу, йдучи за книжками? -, питаю. – Нє, хіба вже так схватить серце, що не встану»,- ділиться бабуся.

Читачів в літах в рожищенській бібліотеці вистачає. Та саме пенсіонерка з села Валер’янівки – особливий клієнт. Знаючи, який вона долає шлях до книжки, її залюбки поять чаєм та підбирають найкраще.

«Вона любить історичне. І бере сучасні детективи, які ми називаємо «комерційна література». Вона їх бере постійно. Але більше хоче, щоби ми їй щось запропонували. Певно, прагне більшого спілкування. Дивиться і на нові надходження. Їй все цікаво», –розповідає завідувачка абонентського відділу Рожищенської районної бібліотеки Ганна Антонюк.

Жінчин потяг до друкованого слова настільки вразив бібліотекарів, що розповіли про нього у соцмережах. Реакція не забарилась: через тиждень львівський автор Богдан Дячишин прислав пенсіонерці подарунок. І навіть підписав його.

Освіти у Євгенії Михайлівни немає: за плечима усього чотири класи польської гімназії і важка праця у колгоспі. Залишилась без чоловіка волинянка теж рано. Тому, гірко всміхається, саме література допомагає їй відволіктися від сумних думок. Дарує можливість хоча б на мить відчути себе молодою і щасливою.