А ви знали, що на Львівщині є мальовниче село Страдч, яке вважають Українським Єрусалимом?

Це село знаходиться у Яворівському районі Львівської області на річці Верещиці. Розташоване на трасі М10 Львів-Краковець, тому доїхати до нього легко, швидко та зручно.

Чому це місце унікальне

У часи Київської Русі та Галицько-Волинського князівства неподалік села знаходився другий після Києво-Печерської лаври підземний монастир на території сучасної України. Археологічними дослідженнями встановлено, що монастир складався із вхідної галереї (довжина приблизно 40 м), ходів загальною довжиною понад 270 м і кількох келій, які розміщувались на глибині близько 20 м.

Страдч тепер – це відпустовий Марійський паломницький центр, святиня УГКЦ, яка за значущістю дорівнює Зарваниці та Уневу. Це є також одна з найдавніших українських християнських святинь, адже молитва вперше вознеслася тут до неба ще в далекому ХІ ст. Тоді у невеличкій печері, видовбаній у піщаному пагорбі, розпочали свій чернечий подвиг двоє ченців, які за легендою примандрували сюди з Києва. На вершині гори знаходилось укріплене городище.

Одним із перших дослідників, котрий описав цю пам’ятку, був Богуш Жигмонт Стечинський. На сторінках польського видання «Przyjaciel Ludu» він у 1841 р. під літерою «К» опублікував опис цієї печери. Пізніше печера в Страдецькій горі продовжувала викликати значний інтерес серед наукової спільноти.

До нашого часу збереглися численні легенди про монастир та про знищення ченців монголо-татарами.

Тут знаходиться греко-католицька святиня – Страдчанська печера.

Печера міститься в надрах Страдецької (або Страдчанської) гори (359 м), що розташована серед південих відногів пагористого пасма Розточчя. Гора складена з пісковиків тортону. Вхід до печери розташований на стрімкому північному схилі гори. Загальна довжина ходів – понад 270 м. Складається з вхідної галереї (завдовжки майже 40 м), в якій влаштована церква. У печерній церкві є кам’яний хрест ХІ століття, зберігся кам’яний стілець для сповіді. Біля головної стіни — витесаний з каменю престол, за яким у заглиблені горіло вічне світло. Також там було кілька чернечих келій. У кінці галереї є стіна, де по каменю стікають краплі – «сльози Богородиці».

Далі хід звужується і переходить у довгий звивистий коридор, що веде вглиб гори. На початку коридору є бічне відгалуження направо, яке веде до невеликої зали. Головний коридор вузький і невисокий, місцями заввишки лише 1 метр. Вздовж коридору трапляються бічні заглиблення, інколи досить просторі. Ближче до кінця печери є крутий уступ (заввишки до 2 метрів), у якому видовбано кілька сходинок. Після уступу коридор звужується і переходить у вузький лаз (завдовжки 3 м), яким можна проповзти до невеликої зали. Далі веде ще один кількаметровий хід, однак він завершується глухим кутом.

Загалом печера рукотворна, хоч її творці попервах використовували природні тектонічні тріщини, які поступово розширювали та поглиблювали.

Страдецький печерний монастир унікальний тим, що зберігся майже без змін ще з часів свого заселення. Це довгий підземний коридор із кількома відгалуженнями, в яких видовбані ніші, що служили монахам келіями, та невеличка печерна церква з витесаним у кам’яній товщі старовинним проскомидійником, кам’яним престолом та невеличким стільчиком для священика-сповідальника. Тут же збереглася чи не єдина в Україні затворницька келія з невеличким віконечком, що виходило у святилище, щоб затворник міг приймати Святе Причастя і отримувати свою скромну щоденну поживу. У самому Страдчі і досі з вуст у вуста передається розповідь про те, що чернеча печера є значно глибшою і довгим проходом з’єднує це святе місце з самою Києво-Печерською Лаврою.

Печера в Страдчі стала також місцем давнього чудесного об’явлення Пресвятої Богородиці, яке сталося в часи татарських набігів на Україну. Тоді мешканці села під час нападу орди знайшли прихисток в печерному монастирі. Татарський хан наказав закласти вхід до печери хмизом і, незважаючи на благання ігумена монастиря пожаліти людей, серед яких були старі  і діти, підпалив його. Всі, хто були в печері загинули тоді від вогню та диму. Після цієї трагічної розправи над невинним і беззахисними людьми Пресвята Богородиця зійшла на страдецьку гору, щоб оплакати їх.

Пам’ять про давніх мучеників і об’явлення Божої Матері зберегалася в Страдчі протягом багатьох століть аж до наших днів. В 1930-х роках печеру після археологічного обстеження облаштували, відновивши в ній церкву Матері Божої Нерушимої Стіни. Сьогодні в страдецькій печері прагнуть помолитися паломники з усієї України. Прочани беруть із собою на згадку печерний пісок, який зберігають як реліквію.

До вершини цієї гори прокладена стежка останнього шляху Христа, за своїм духовним значенням вона визнана рівноцінною тій, що в Єрусалимі.

У 1936 році Папа Римский Пій ХІ встановив на страдецькій горі Хресну дорогу та надав Страдчу статус відпустового місця.

Ба більше, Страдецька Хресна дорога (Кальварія) отримала від Папи значення Єрусалимської Хресної дороги. Це означає, що проща до Страдчу і участь у Хресній дорозі за своїм духовними благами і значенням прирівнюється до прощі в Єрусалимі і проходження справжньої Хресної дороги Спасителя. Існує чимало свідчень чудесного зцілення, а також духовного навернення тих, хто бодай раз пройшов Хресну дорогу в Страдчі.