У яких випадках священник не має права вінчати?

news

Священник не має права здійснювати Таїнство Шлюбу тільки в тому випадку, якщо його укладання суперечить нормам канонічного права.

Найголовнішою перешкодою для укладення шлюбу є відсутність добровільної згоди з боку нареченого і нареченої, адже одна з найголовніших умов шлюбу – взаємна згода на нього. Саме тому перед початком власне Послідування таїнства шлюбу священник звертається до тих, хто вступає в нього, з питанням про добровільність і відсутність примусу з боку кого б то не було.

Перешкода для укладення шлюбу – близькі родинні зв’язки між нареченим і нареченою. Згідно з канонами, неможливо укладення шлюбу між кровними родичами аж до сьомого ступеня, також заборонені шлюби у разі непрямого споріднення (тобто родинні зв’язки, що виникли в результаті шлюбів), але вже до четвертого ступеня у разі двоюрідного або троюрідного споріднення.

Перешкодою до шлюбу є також тілесна або душевна хвороба, що робить нареченого або наречену нездатними до шлюбного життя. Крім цього, священник на підставі канонів може відмовити охочим вінчатися у разі, якщо вони не досягли шлюбного віку або вже вийшли з нього. Нижня вікова межа рішенням церковних законодавчих органів визначена в 17 років для нареченої і 18 для нареченого. Верхня, знаходить свою основу в правилах святителя Василія Великого, – 70 для нареченої і 80 для нареченого.

Християнський шлюб, безумовно, моногамний, тобто особа, яка вже перебуває у шлюбі, не може вступити в другий шлюб. Саме з цим пов’язане друге питання священнослужителя перед вінчанням.

Окремо варто розглянути випадки другого і третього шлюбу. Якщо одне з подружжя вмирає, церковні правила дозволяють вдівцю або вдові вступити в другий шлюб. Однак цей шлюб розглядається вже як поблажливість до людської немочі. Третій шлюб при повторному вдівстві розглядається лише як послаблення, яке краще, ніж відкритий блуд. Четвертий шлюб після третього вдівства заборонений категорично.

Крім цього, окремого аналізу вимагає питання вінчання людей, які раніше перебували в шлюбі, який завершений не смертю одного з подружжя, а розірванням шлюбу. Згідно з вченням Христа Спасителя, шлюб як встановлення божественне не може бути розірваний людьми. Євангеліє вказує нам на вагому причину для розірвання шлюбу за прямою вказівкою Господа – це перелюбство, тобто порушення подружньої вірності. По суті така зрада є не чим іншим, як смертю шлюбу.

Виходячи з цього, церковне законодавство затвердило пов’язані з ним причини, які слід розглядати як аналогію смерті одного з подружжя або зради. «Основи соціальної концепції» як сучасний канонічний документ вказують, що, крім перелюбства і вступу в новий шлюб одного з подружжя, достатніми і законними причинами для розірвання шлюбу є: відпадання чоловіка або дружини від Православ’я, протиприродні пороки, нездатність до шлюбного співжиття, що настала до шлюбу або з’явилася наслідком навмисного самокалічення, захворювання проказою або сифілісом, тривала безвісна відсутність, засудження до покарання, одного з подружжя з позбавленням всіх прав стану, посягання на життя або здоров’я подружжя або дітей, снохачество, звідництво, отримання вигод з непотребств чоловіка, невиліковна тяжка душевна хвороба і зловмисне залишення одного чоловіка іншим. В даний час цей перелік підстав до розірвання шлюбу доповнюється такими причинами, як захворювання на СНІД, медично засвідчений хронічний алкоголізм або наркоманія, вчинення дружиною аборту при незгоді чоловіка.

Однак, як вказують «Основи соціальної концепції», «розлучення як крайній захід може мати місце лише у разі вчинення подружжям діянь, які визначені Церквою як приводи для розлучення. Згоду на розірвання церковного шлюбу не можна давати заради догоджання примхам або для “підтвердження” цивільного розлучення. Втім, якщо розпад шлюбу є доконаним фактом – особливо при роздільному проживанні подружжя, – а відновлення сім’ї не визнається можливим, з пастирського поблажливості також допускається церковне розлучення.

Церква аж ніяк не заохочує другий шлюб. Проте після законного церковного розлучення, згідно з канонічним правом, другий шлюб дозволяється невинній стороні. Особам, перший шлюб яких розпався і було розірвано з їх вини, вступ у другий шлюб дозволено лише за умови покаяння і виконання покути, накладеної згідно з канонічними правилами. У тих виняткових випадках, коли допускається третій шлюб, термін покути, згідно правилам святого Василія Великого, збільшується.

У зв’язку з тим, що зараз в нашій країні церковний шлюб не має юридичної сили, згідно з церковними постановами, цивільна реєстрація шлюбу в РАЦСі або іншому уповноваженому представництві повинна передувати церковному обряду вінчання. Це зроблено тому, що цивільні постанови про шлюб багато в чому пов’язані з церковними і вступ пари в цивільний шлюб дозволяє уникати вінчання таємних полігамних шлюбів, коли одна із сторін вже пов’язана шлюбними обітницями. Тому священнослужителі не мають законної підстави для здійснення вінчання над людьми, не оформили свої відносини в органах державної влади і не зареєстрували свій шлюб.

Джерело 

0 Комментариев