У Луцьку пропонують при храмах облаштувати приміщення для бездомних
Владі обласного центру Волині запропонували примусити занятися проблемою людей, які не мають де жити, церковників. Відповідну петицію розмістили у середу, 20 червня, на сайті ЄСМП, – повідомляє “Район. Луцьк”.
У дописі зауважили, що на сьогоднішній день у Луцьку збудовано майже п’ять десятків храмових споруд, і ще більше десяти будуюють. Але біля жодної церкви немає будівлі для безхатченків, хоча така практика існує у деяких містах України і є нормою за кордоном.
Поки єдиний у місті пункт нічного перебування знаходиться на території церкви «Фіміам» на вулиці Станіславського. Втім, тут досить суворі вимоги для тих, хто бажає переночувати: необхідно мати довідку з інфекційної лікарні, а також бути абсолютно тверезим. Тому здавалося б мізерні 12 ліжок у закладі майже завжди порожні.
Автор петиції нагадав, що лише цієї зими у Луцьку загинули від холоду щонайменше п’ять людей, яким не було де провести ніч.
У клопотанні до влади переконують, що подібні установи при храмах можна організувати у різний спосіб: це може бути соціальний готель, центр реінтеграції, будинок нічного перебування тощо.
Проблемами безхатьків нині не дуже ефективно займаються соцпрацівники, правоохоронці, медики, які намагаються «відфутболити» цю справу один одному, посилаючись на закогнодавство і бюрократичні процедури. Було б логічним, аби представники релігійних установ також допомогали знедоленим людям.
Тож владу обласного центру просять зробити так, аби поруч із храмами, які вже збудовані і які досі будуються, облаштували приміщення для безхатченків, «де вони зможуть отримати необхідну допомогу та підтримку». А дозволи на будівництво релігійних споруд видавати лише за умови, що проектом буде передбачене приміщення для безпритульних.
Автор петиції також звернувся до департаменту соцполітики із зауваженням, що про проблему безхатченків потрібно згадувати не лише взимку і зауважив, що найефективніший «спосіб повернути людину у суспільство – забезпечити постійними житлом і роботою».
Автор статті: Валентина Тиненська
