Творчий Луцьк: Як правильно робити Ісусика та чому фінансовий консультант зіпсувала шість пар весільних туфель

news

Вона кілька разів перемальовувала картину для замовника з-за кордону, створила з вовни декілька Ісусиків для різдвяного вертепу, перш ніж він ідеально підійшов у композицію, та шість разів перероблювала з полімерної глини туфельки, доки в них ляльковий наречений не став виглядати по-весільному святково. Про те, що необхідно, окрім натхнення, для створення особливих речей, інформаційному порталу «Волинь.info» розповіла луцька майстриня Олена Березовська.

Пані Олена – втілення образу сучасної жінки, активної та успішної: працює незалежним фінансовим консультантом у страховій компанії, очолює громадську організацію «Рукотвори Волині», заочно здобуває другу освіту, дбає про чоловіка та виховання двох синів і ще й знаходить час для творчості.

А творчих обдарувань у неї чимало: вміє вишивати хрестиком, малювати, плести з макраме, працювати у техніці декупажу. Проте найбільше їй до вподоби сухе валяння – виготовлення речей із вовни. Цьому заняттю жінка присвячує свої вечори і загалом весь вільний час. Зізнається, що бере вовну і голки навіть у дорогу, на відпочинок чи риболовлю. У таких несподіваних місцях для творчості і шукає натхнення:

« Якщо сиджу на рибалці, мене надихають равлики, комашки, якщо я сиджу в парку, і пролітає ворона – все, я роблю ворону. Дивилась передачу і робила кота, показали хамелеона, кинула кота, почала робити хамелеона, — розповідає жінка. — Дуже класно, що все, що ти захочеш, можна зробити з вовни».

Олена Березовська може з легкістю давати інтерв′ю і одночасно творити.

Намисто з вовни, символ “Євробачення-2017”.

Надихає майстриню також захват інших її виробами. Пригадує, як якось зробила для дівчинки рожевого слоника, і він загубився у школі під час ярмарки. Дівча плакало кілька днів, доки іграшка знайшлася.

«Я роблю це не заради грошей. Я навіть колись їхала на ярмарку в Житомир і чоловік сказав: «Давай я в тебе все, що в чемодані, куплю, тільки ти нікуди не їдь». Я все одно поїхала. Бо я хочу, щоб воно було в людей».

 

Цікавіше зробити звірюшку, ніж шапку

З вовною пані Олена познайомилась 5 років тому. Перший виріб – манжетку – створила на майстер-класі Людмили Лавренчук. Це заняття настільки її захопило, що наступного дня жінка купила яскраву жовту вовну і зваляла з неї свою першу іграшку – кумедного кота. А вже через місяць в Олени був увесь спектр кольорів та різні види голок. І хоч з вовни можна робити як одяг, так і іграшки, Олена Березовська зауважує: «Мені цікавіше зробити звірюшку, ніж шапку». Із двох видів валяння – мокрого та сухого – майстриня надає перевагу саме сухому: воно не потребує спеціальної зони для творчості, та й фізично легше, адже при мокрому валянні вовну кілька годин треба власноруч розминати:

«Чи це, може, натренувати руки треба?» — сміється жінка.

 

Вовняні вироби дуже міцні. Їх неможливо розірвати чи розрізати навпіл ножицями. А все завдяки тому, що в кожній ворсинці вовни є мікролусочки, які скріплюються між собою під дією голки. Під час валяння виникає звук, подібний на рипіння снігу в морозний день. Пані Олена розповідає, що цей тихенький звук діє магічно: неможливо відірватись від процесу. Його особливо добре чути ввечері, коли всі лягають спати і в квартирі панує тиша, а майстриня на кухні береться творити. Жінка пригадує, як доводилось чути від чоловіка:

«Я в кімнаті чую, як ти тою вовною шуршиш!»

До слова, виготовлення будь-яких виробів з вовни потребує багато часу і терпіння. Крім того, майстриня ніколи не використовує за основу синтепону абощо, в неї все повністю з вовни. Пояснює це тим, що часто її іграшки потрапляють до немовлят.

Серед виробів майстрині нема негативних персонажів, є хіба що звірята із засмученими оченятами. Приміром, для однієї замовниці робила сумну мураху, бо знайомий, який називав її мурашкою, поїхав в Ізраїль. І ця комашка стала символом їхньої прихильності один до одного на відстані. Цікаво, що Олену надихнула казка-феєрія «Лісова пісня», тож вона зваляла з вовни Мавку і Лукаша.

 

Проте найбільше майстриня любить валяти котів. Вони у неї найрізноманітніші: різних кольорів і розмірів, сумні і веселі, з якимись атрибутами і без них.

Мама Чолі, або вчитися ніколи пізно

В дитинстві Олена малювала потайки фарбами брата, який відвідував гурток з малювання, а здобути відповідну освіту вирішила вже у зрілому віці. Так склались обставини, що першою альма-матер став Луцький комерційний технікум. І лише після того, як синочки підросли, жінка наважилась здійснити дитячу мрію і вступила в Інститут мистецтв СНУ імені Лесі Українки.

«А чому ні?» – сказала сама собі і за день освоїла ази малювання для вступного іспиту.

Її одногрупники – ровесники старшого сина, обрали Олену старостою та люб’язно називають мамою Чолі: до неї ходять за порадами та за підтримкою, коли щось в житті не гаразд. Каже, що була здивована, бо думала, що сучасна молодь тільки гуляє, але її одногрупниці виявились культурними дівчатами зі своїм баченням на життя.

Пішла на роботу, бо …сину набридло писати в анкетах, що мама – домогосподарка

Оскільки діти Олени хворіли на броніхальну астму, в декреті вона була довше, ніж того зазвичай вимагається, — цілих 13 років. Та одного дня все змінила фраза сина. Він прийшов зі школи і заявив, що йому набридло писати в шкільних анкетах, що його мама – домогосподарка. Це стало поштовхом до пошуку роботи. Тож зараз Олена Березовська дуже вдячна синові за ці слова. Щоправда, чоловік довго не міг звикнути, що вона працює і час від часу їздить у відрядження.

Яблуко від яблуні далеко впало

За словами Олени, сини в неї зовсім не творчі:

«Старший, коли був у садочку, малював овець виключно чорними, малювати не вміє взагалі, а менший син, коли я приходжу на збори, то викладачки трудового навчання плачуть і кажуть: «Тож мама творча людина, а вони…»

Натомість старший син добре знає англійську мову, а молодший має математичні здібності.

Разом і батька легше бити, або навіщо майстрам об′єднуватись у спілки

Олена Березовська заснувала «Рукотвори Волині». Каже що передували цьому розмови інших про те, що потрібно створити спілку. Доки хтось говорив «треба», вона взяла і втілила це в життя. Цією організацією Олена дуже задоволена:

«Разом і батька легше бити. Якщо треба дозвіл торгувати, то ми вже пишемо лист не як Галя, Катя, Свєта, а як спілка, яка має свою печать і статут», — каже майстриня.

Разом легше організувати якийсь захід та навіть проводити майстер-класи. Майстри вчаться один в одного різних технік, тож з легкістю замінюють колег на майстерках, якщо щось стається. Якось на одному із мистецьких заходів захворів гончар, а гості з-за кордону дуже хотіли побачити, як працюють на гончарному крузі. Олена не вагаючись вжилась у роль гончара.

Силу спілки вона побачила в 2014 році, коли спільними зусиллями майстрів вдалось організувати чудове різдвяне дійство: в одному з будиночків на Театральному майдані Луцька створили «приймальню Миколая». Роль святого доручили монаху із Жидичинського монастиря. Кожен майстер, окрім власних виробів, приніс солодощі. Тож дорослі заходили у будиночок, щоб попросити благословення у монаха, а дітки сідали на коліна імпровізованого Миколая і отримували в подарунок смаколики.

«Настільки було гарне дійство!» — згадує Олена.

Що потрібно для творчості, крім натхнення

Вовна відчуває енергетику людини, тож втомленим та з негативом у думках за роботу братись не слід. Хоча при валянні доводиться робити багато монотонних рухів, які непогано заспокоюють. Проте позитивні думки та налаштованість на роботу ще не означають, що виріб вдасться. Секрет ідеального виробу полягає у чіткому баченні митцем образу, який стане кінцевим результатом.

Пані Олена пригадала кілька випадків зі свого життя, коли по кілька разів довелось перероблювати виріб через те, що не було власного бачення, яким він має бути.

Приміром, вона кілька разів перемальовувала картину, бо не вдавалось передати хатину на ній так, як хотів замовник. Це було не її бачення, тому важко було передати “чужий” образ.

Був інший випадок: майстриня робила з вовни молодят, а черевики для нареченого ніяк не підходили: вовняні дивились негарно, бо це ж таки наречений, а отже взуття має блищати. Врешті, Олена зробила туфлі із полімерної глини. Щоправда, шість пар зіпсувала, перш ніж вдалось створити ідеальні.

Та навіть це ще не все. Для створення окремих виробів потрібно благословення. Коли Олена Березовська вирішила зробити вертеп, то їздила за благословенням до монахів. Все вийшло чудово: вівці, пастухи, Діва Марія, Йосип. Тільки Ісусик чомусь був якийсь не такий. Після кількох невдалих спроб жінка поїхала ще раз за благословенням. І на цей раз все вдалось. Лише згодом майстриня дізналась, що Ісуса треба зображати із відкритими до людей долонями. І тільки останній її Ісусик був саме таким.

Наталя ХВЕСИК

Фото автора та з архіву майстрині

Читайте також:

Творчий Луцьк: Адміністратор готелю розповіла про таксу зі сіна, ангелів без облич та зайця-рятівника

У Луцьку презентували сезони любові. ФОТО

Творчий Луцьк: Психолог виготовляє прикраси із троянд, незабудок та метеликів

Дует луцьких майстринь розповів про моду на сумки, нелюбов до «циганщини» та собачі носики у власних торбинах

Творчий Луцьк: Майстриня виготовляє торти … з підгузників

 

 

 

 

Автор статті: Наталя Хвесик

0 Комментариев