Незрячий безхатченко напомацки шукає собі їжу

news

Відкупив сина від тюрми, а тепер живе на вулиці.

На вулицях міста нерідко доводиться бачити осіб, що ведуть жебрацький спосіб життя, шукають їжу по смітниках, ночують у підвалах або під парканами на вулиці. Більшість з нас навіть не вважають таких за людей, тому обходять десятою дорогою, відвертають носа через неприємний запах тіла. Всі ці описи підходять і для корінного лучанина Василя Бєлова, який вже більше 10 років живе на вулиці.

На самоті з бідою у ямі з водою

– Знаю, що непросто жити так як ви, але ви ж не зажди були таким. Правда?

Життя безхатченка важке і невтішне. На днях йшов по парку на 40-у (район Карбишева – авт.), — там неподалік будують церкву. Оскільки я по суті нічого не бачу, то заблукав серед дерев. Наштовхнуся на стовбур, обхожу дерево йду далі, знову натикаюся. Зовсім втратив орієнтир, тому ненароком впав у якусь яму. Потім зрозумів, що опинився у каналізаційному колодязі. Приземлився на ноги, а там по коліна води. Обдер цеглою одне коліно, але більше, на щастя, не поранився. Пробую вилізти – не можу. Кричу – ніхто не чує. Звав людей, Бога просив  допомогти, але довго ніхто не приходив. Чесно кажучи, зовсім зневірився. Вже думав, що тут і помру. Сісти немає як, бо вода кругом, ще й змерз.

– І хто прийшов на допомогу?

Почув, що до моєї ями хтось підходить. То якийсь мужик був. Побачив мене, взяв за руки і витягнув наверх. Хочу сказати, коли я впав, ще було видно, а от витягнув вім мене лише наступного ранку. Тепер ось відхожу від того всього.

– Ви кажете маєте проблеми із зором?

Катаракта у мене. Одне око взагалі не бачить. Правим у день ще розрізняю силует людини яка стоїть біля мене, а от тролейбус чи щось інше для мене як велика невиразна пляма.

Пожертвував квартирою задля свободи сина

– Яким чином ви стали безхатченком?

Ще за часів Радянського союзу мені дали квартиру. Жінка теж отримала однокімнатне житло від заводу, на якому працювала. Одного разу мій син Олександр, він високий кремезний і сильний чоловік вагою понад 100 кілограмів, дуже сильно побив двох військових у Львові. Його хотіли засудити і посадити як мівнімум на 8 років до в’язниці. Щоб сина не кинули за грати, я вирішив продати свою квартиру, а за виручені гроші вдалося його відкупи. Потім ми всі у трьох жили на квартирі моєї дружини. Жінка постійно мене пиляла, скандалила. Я не витримав того всього і пішов з дому. З того часу років 12 років бомжую…

– Підтримуєте стосунки з сім’єю?

Часом до них заходжу додому, але син навіть вітатися зі мною не хоче. Я його запитую: «Чому ти зі мною не здороваєшся?», а він каже – «Немає з ким». Нічого не допомагає, хоча і має свої торгові точки на одному з ринків Луцька. От і врятував його на свою голову… Жінка гонить з порогу, хоча я з нею і не розведений. Не потрібен я їм.

Високі посади і нещасні випадки

– Ким працювали у минулому?

Спочатку влаштувався у «Союзмонтаж», це підприємство, яке займалося чорною металугрією та важкою промисловістю. Тому довелося багато поїздити по СРСР. Потім робив майстром у Дирекції котелень Волинської області, зараз це «Луцьктепло». Працював там бригадиром, таким собі звільненим начальником, тобто я був вільний від фізичної праці. До моїх обов’язків входило покерувати колективом, організувати підвезення до місця робіт всіх необхідних ремонтних матеріалів (труби, електро та газозварку). Тоді у моєму підпорядкуванні були всі теплотраси, ми їх ремонтували, стежили за технологією їхньої експлуатації. До речі, таких як я називали «трасовиками».

– Мабуть добре заробляли?

Зарплату мав високу, ще й міг підзаробляти. Одного разу мене землею мало не задавило, коли я робив на замовлення людям каналізацію. Це був додатковий дохід – метр прокопаної каналізації під землею тоді коштувало 50 рублів. І от мене завалило під час роботи. На глибині 2,5 метри я пролежав 29 хвилин. Але, слава Богу, вижив, правда тоді мені переламало ключицю. Ще було ще на початку 1980-х років займався реконструкцією куполу на Свято-Троїцькому соборі у Луцьку. Працював на висоті і якось поїхала нога. Впав на землю. Як не дивно, але я тобі не вбився і нічого не зламав, лише цвяхом наскрізь проколов ногу на п’ятці. Зняв ногу з гвіздка, сів на лавку і вже тоді втратив свідомість. А якось розбився, коли їхав на мотоциткі, але теж не постраждав. Видно, береже мене Бог, не дає згинути.

Підготовка боксера допомагає вижити на вулиці

– Де берете продукти на життя?

Часом різні люди їсти дають. Найбільше мною опікуються малі діти-школярі, то через дорогу переведуть, то підкажуть у якому напрямку мені йти.

– Хворієте напевно часто?

Ні. Тут мені жалітися нічого, слава Богу. Я колишній боксер, тому моя фізична підготовка допомагає мені зараз виживати.

– То ви навіть можете і дати відпір, якщо хтось образить?

Аякже! Якось я сидів на лавочці на зупинці. Біля мене примостився п’яний. Почав зариватися, то я його взяв за барки, тріснув по п’ятну, то лице було тільки розмите – я ж не бачу добре. На тому і розійшлися з ним.  

– На що надієтеся у майбутньому?

Навіть не знаю… Хочу зробити операцію, видалити катаракту, щоб хоч одним оком бачити цей світ.
Сергій Жуковський

0 Комментариев