На Волині є клуб-фантом: потанцювати – можна, побачити в документах – ні
Влада ніяк не узаконить збудований ще кілька років тому заклад культури у селі Ветли Любешівського району.
Історію про клуб-фантом розповідає видання Волинь.
Усе почалося ще в 2006 році. Тоді у Ветлах взялися за нове приміщення клубу, бо старе вже на ладан дихало. Споруджували його за спонсорські кошти, які надавав земляк — тодішній народний депутат та перший заступник Голови Верховної Ради України Адам Мартинюк. І сьогодні добротний будинок у центрі села може викликати заздрість: там передбачено не тільки клуб, але й бібліотеку, поштове відділення тощо. Такий собі соціальний центр. Проте вже кілька років клуб пустує. Хоча заходи там… проводять. Адже більше року тому його урочисто відкрили за участю керівників району. А вся заковика у тому, що на будову немає жодних документів. Доки у сільраді були кошти, то утримували її. Коли їх не стало, район у фінансовій допомозі також відмовив. Мовляв, приміщення формально не існує і виділити гроші на опалення неможливо. А оскільки у січні цього року були великі морози, то в новому ветлівському клубі розмерзлася система опалення. Безгосподарність вельми обурила місцевих селян, які з того приводу зібралися на збори.
— У нас районна влада як плюшкін: усе, що було по селах, позбирали в районну комунальну власність. Забрали й наш клуб. Добре, працюйте. Але ж, як виявилося, уся робота району полягає в тому, щоб заплатити зарплату завклубу. Бо тільки виникає якась проблема — її мусить вирішувати сільська рада. Хіба маємо бути в старому клубі, коли новий стоїть без діла? — обурюється місцевий пенсіонер Михайло Мартинюк. — У старому приміщенні вже бальки падають, а клуб потрібний: на танці може прийти до 300 чоловік. То хай молодь краще спивається, бо немає де відпочити?
— На старий заклад культури немає жодних документів. Так само, як і на старі приміщення школи, лікарні, бібліотеки. Навіть на сільську раду, де ми зараз сидимо, документів не існує, — продовжує ветлівський сільський голова Любов Павлік.
— То, може, й Ветлів не існує взагалі? — іронізую.
— Ні, існують, — попри загальний сміх серйозно відказує літня жінка в береті, — бо повістки нашим хлопцям в АТО дають.
— З Ветлів найбільше в районі пішло воювати, — додає хтось. — 40 чоловік на Сході побували.
— А хто в старий клуб свою дитину пустить? Хіба смерть знайти, — повертається до головної теми жінка в хустці. — Складається враження, що все це зумисне роблять.
— У січні 2015 року, — говорить сільський голова Любов Павлік, — сільрада звернулася до райради і райдержадміністрації з проханням виділити кошти на виготовлення технічної документації, щоб під’єднати клуб до електромережі. Район відмовив, мовляв, немає такого об’єкта і тому не можуть виділити фінансування. У лютому енергетики за неоплату відключили світло. У березні район врешті знайшов гроші. Енергетики знову підключили заклад. За це довелося заплатити близько 20 тисяч гривень. Де логіка, навіщо викинули таку суму? У березні виділили кошти, щоб ми проплатили борги. До того ж ще й лікарня без документів, але там якось пішли на поступки: платять за світло, працівники отримують зарплату. Ми вже замовили технічну документацію на клуб і на лікарню. Документи готові, але за них треба заплатити 43 тисячі гривень. З Ветлів у районний бюджет минулого року надійшло до 200 тисяч гривень податків, тобто сума майже у 5 разів більша, ніж нам потрібно. Тим часом район пропонував визнати клуб безхазяйним майном і оформити документи через суд. Але тоді треба платити 1 відсоток від оціночної вартості майна. Якщо клуб оцінити хоча б у 10 мільйонів, то треба заплатити 100 тисяч, а таких грошей сільська рада не має.
— У випадку чого з району тикають нам: просіть у Адама Мартинюка! Видно, хочуть, щоб діти вчилися не в новій школі, а сиділи в рукавицях у старій. І щоб лікарня не працювала. Певно, тоді їм добре було б! — кидає та сама старша жінка в береті.
— А коли клуб відкривали, то були й з району, й області. Виступали, лєнточки розрізали і грамоти давали. А зараз кажуть: не знали, що цей об’єкт без документів, — додає інша.
— Значить, не на своєму місці, якщо не знали, — відрізає Михайло Мартинюк.
— Зате перед виборами приїдуть, повдягають гарні вишиванки. Ну, такі вже козаки–патріоти, що далі нікуди. А тільки добереться до корита, то на другий день миє руки і йде в підпілля, — бере слово член виконкому Ветлівської сільської ради Яків Ярмолюк. — Парадокс: зарплату завклубу платять. А клуб — не їхній. Коли платні танці провести, то тільки дивляться, як гроші поділити. Ну, що це таке? Нормальна людина у старий клуб не зайде. Готове красиве приміщення нищиться: розморозилася система опалення. Крайнього немає. Хоч один об’єкт район довів до пуття? Прикро, що до влади приходять щораз гірші й гірші. За кого ті хлопці на Майдані гинули? За що наші солдати в окопах мерзнуть? Якби хоч один депутат зробив половину того, що зробив Адам Мартинюк, то за десять років Європа їздила б до нас вчитися, як жити!
Звичайно, можна було б подискутувати з приводу того, за які чесні гроші пан Мартинюк робив такі королівські подарунки землякам, але факт залишається фактом: у селі існує клуб–фантом — можна його помацати, провести танці чи урочисті збори, а на паперах знайти годі. Шкода, що таке добротне приміщення, якому можуть позаздрити не те що села, а й райцентри, стоїть пусткою.
Начальник відділу культури Любешівської РДА Микола Савчук вважає, що приміщення клубу можна було б узяти на баланс, якби було рішення власника, тобто сільської ради. Притому, коли сільський голова Любов Павлік звертається, щоб провести якийсь захід саме у новому клубі, відділ культури йде назустріч.
— Згідно з документами як таких клуба і лікарні немає, а є будівельний майданчик, — каже голова Любешівської районної ради Петро Нагорний. — За документами у селі Ветли — стара лікарня і старий клуб. Будівлі зведено за спонсорські кошти і жодної державної копійки не вкладено. Замовником виступала сільська рада. Чому вони одразу не зробили всіх документів — питання до голови сільської ради, яка на посаді вже не першу каденцію. На час відкриття клубу ми не знали, що документація не в порядку. Коли почалися процеси децентралізації, зміни до бюджетного законодавства і потрібно було заклади культури, садочки забирати на баланс району, то з’ясувалося, що немає протоколу про закінчення робіт. Відтак немає законної можливості виділити гроші з районного бюджету, щоби ввести клуб в експлуатацію. Я ще в лютому — березні 2014 року пропонував ветлівському сільському голові визнати будівлі безхазяйними. Але для цього треба, щоб пройшов рік від часу оголошення, що є таке майно. Після того, якщо не зголоситься власник (а ясно, що він не зголоситься), можна йти до суду і він визнає право власності за сільрадою. Тоді замовили б технічну документацію, знайшли б гроші в бюджеті і ввели б в експлуатацію. Питання було б вирішене. Тепер же законних шляхів виділити гроші з районного бюджету немає. Ветлівська та Мукошинська школи також будувалися частково за спонсорські кошти Адама Мартинюка. Проте замовник — відділ освіти РДА — зробив усі необхідні документи і таких проблем немає. Де був відповідальний виконавець, то всі документи зроблені вчасно.
Хочеться сподіватися, що новий клуб у Ветлах таки легалізують. Прикро, що дійшло до такої ситуації. Видається, що винні в ній (хоча й різною мірою) і сільська рада, і районна влада. З одного боку, ніхто з Любешова не поїде у Ветли спускати воду із системи опалення в клубі. Тут мали б пильнувати і сільський голова, і завклуб, і, зрештою, громада. Адже заклад культури потрібен насамперед ветлівцям. Байдуже, за які кошти він збудований і чи є документи. З села він нікуди не подінеться. З іншого боку — про узаконення приміщення мала б подбати і районна влада. Адже кивати на попередників уже не вийде. З моменту Революції гідності пройшло майже два роки. Хіба за цей час не можна було зробити документи на клуб і лікарню? Скільки ще чекати? Виходить дивно: як відкривати клуб — чиновники тут як тут, як проводити заходи — теж не проти. А документи нехай виробляє сільська рада. То чого дивуватися, що на державному рівні не можуть навести порядок, якщо банальний сільський заклад культури не в силі довести до ладу?
Автор статті: Олег Горох
