На Волині в автобусі боєць АТО жорстоко побив іншого бійця

news

У Нововолинську три дні тому учасник АТО, орденоносець, ледь не вбив іншого бійця у рейсовому автобусі.

Про це пише Наталя Камишникова на сайті “Нововолинськ діловий“.

“О 19.25 автобус №7 зійшов із маршруту Панасівка — Тишковичі й замість повернути на вулицю Св. Володимира зненацька поїхав до міліцейського відділку. Коли став під дверима Нововолинського МВ УМВС — із автобуса вивалилися четверо чоловіків. Один ледь тримався на ногах — не від алкоголю, від болю”, – йдеться у повідомленні.

Пасажирів у невеличкому салоні було з десяток. Троє чоловіків (двоє — за 40, один — заледве 25) сиділи ззаду, розмовляли голосно, але мирно. Молодика у білій футболці, що стояв біля кабіни водія, їхні гучні репліки чомусь “напружили”. Він підійшов до компанії на задній лаві й зробив зауваження. Старші змовчали, а от хлопець у блакитній сорочці різко відповів.

Чийсь матюк — і хлопець із тієї компанії кинувся битись. Оскаженів за лічені секунди. Двоє старших не могли його стримати. Молодик у білій футболці був вищим і міцнішим на вигляд, але відсічі дати не міг.  Хлопець бив “вихователя” по-звірячому — лупив головою об залізний поручень, душив за горло.

“Я зайшла на зупинці “Шахтарська” у самий розпал бійки, що тривала (як потім розповів водій) “іще від повороту на Шахтарську”. Кинулася зупиняти, кричала, намагалася стати між ними. Двоє старших нарешті вхопили агресивного супутника за руки, але він виривався й гамселив супротивника ногами. Той уже не опирався. Ще б трохи  — й упав”, – розповідає Наталя Камишникова.

“ЖОДЕН ІЗ ПАСАЖИРІВ не зробив навіть спроби їх розборонити. Кілька жінок і двоє юнаків сиділи нерухомо. Знавіснілий хлопець уже добивав молодика. Я кричала, що треба викликати міліцію. Хтось теж обізвався: “У міліцію треба!” Водій і сам бачив, до чого воно йде, тож мовчки змінив маршрут і доїхав до відділку”, – пише журналістка.

Побитий боєць, показуючи на посинілу руку, сказав: “Я  — інвалід війни, поранений був, а він мене отак…”.

Поки міліціонери неквапом повиходили, сталося диво: “звір” вмить заспокоївся й відвів інваліда гібридної війни вбік. Стиха переговорив, сказав: “Я тебе прощаю, ти мене теж”. А тоді обидва заявили міліціянтам, що претензій одне до одного не мають, конфлікт вичерпаний.

Зайшли в автобус. Дорогою розмовляли, як давні знайомі. Виявляється, обидва були в АТО, обидва мають ордени. У “звіра” — орден Богдана Хмельницького. Цей вояк назвався Сашком, надалі поводився чемно, жартував. Запрошував побитого поїхати у село на пиво.
Той завагався — може, справді поїхати? Та зирнув на свою скалічену синю руку — і на площі вийшов, кивнувши.

Як виявилося, обоє бійців – з 51-ї бригади. Коли у чоловіка, який почав бійку, запитали, чи розуміє він, що ледь не вбив свого побратима, він відповів: “О, це я двічі промахнувся, бо мене швагро за руки хапав. А то б завалив, льогко!”.

Вони повернулись із війни, але та гібридна війна засіла у них в головах, зруйнувала психіку. Заводяться навіть не з пів-оберту — блискавично. Одного дратують гучні звуки. Інший ладен убити за зауваження. Це називається посттравматичний синдром, – пише журналістка.

0 Комментариев