Луцький тату-майстер: «Я буду старий, обвисший, і ти будеш старий, обвисший, тільки я буду розмальований»

news

Проект «Творчий Луцьк» продовжує розповідати про цікавих людей і діяльність, якою вони живуть. Цього разу ми розкажемо про людину, що займається дуже древнім мистецтвом. Воно бере початки з часів Льодовикового періоду – з моменту існування перших людей. Мова йде про тату. Наш співрозмовник – луцький тату-майстер Андрій Доманський.

Андрій вчиться на економіста в Острозькій академії. Займається тату протягом шести років. Має власну студію. І навіть встиг знайти учня, якому передає основи майстерності. Стверджує, що ні боді-артом, ні тату хноєю не займається – не має на таке часу. Це й не дивно, бо він має восьмигодинний робочий день. А найбільше тату робив протягом 12 годин підряд.

— Чим для Вас є тату?

— Дороге хобі. Це не робота. Це більше стиль життя, але не робота — це точно. Тут на першому місці в мене не стоять гроші.

— Багато з Ваших тату – великі складні малюнки. Щоб бути тату-майстром, треба мати талант художника?

— Справа не в таланті. Всього можна навчитись, так само, як математики в школі. Ти так само вчишся малювати, вчиш ті всі закони, як світло лягає, тінь як падає. Так само, як я швидко вмію рахувати, так само треба вміти в голові ту картинку крутити. І все.

В мене не було майстрів-наставників, я сам вчився. Читав багато, потім треба було вчитися малювати – наймав собі репетиторів. Відео дивився.

— Картини малюєте?

— Дуже-дуже рідко, бо не маю часу. Мені з папером взагалі дуже проблематично, мені простіше на тілі намалювати, ніж на папері. І акварелькою, і акрилом, і олівцями малюю. Або в фотошопі. Тематика різна. Що мені захочеться. Картини є картини, але тату є тату. Там не всі картини можна взяти під ескіз. Коли робиш портрет або якусь деталізовану роботу, то не всі фотографії підходять. Спектр фотографій, які можна виділити під роботу, вузький.

— Існує така думка, що перш ніж робити тату, треба нанести на шкіру малюнок звичайними фарбами, щоб людина з ним походила кілька днів. Нібито, якщо за цей час з нею нічого не зробиться (не потрапить в ДТП, не захворіє), то це тату їй підходить. Це правда?

— Не думаю. Це потрібно для людей, які приходять і кажуть: «Я хочу щось набити, але не знаю що». Ти вже сидиш, кліщами витягаєш ті якісь ідеї. Щоб хоча б знати, що людині цікаво. Вибираємо пару картинок, у фотошопі робимо проект, ескіз. Роздруковую, даю клієнту. Кажу – повісь десь біля комп’ютера, хай десь два тижні повисить. Що тобі не надоїсть – те й роби. Мало людей приносять цікаві ідеї. Більшість приносять фотографії чиїхось робіт або просто якісь незрозумілі малюнки.

— З ким краще працювати – з чоловіками чи жінками?

— У жінок не такий больовий поріг. Їм не так боляче.

— Чи можуть завдати людині негативних наслідків зображені на шкірі черепи, змії, дракони..?

— Колись люди не знали, що таке блискавка, що таке грім. Зараз дослідили це і ми вже знаємо. Ми вже їм не поклоняємось, це вже не є якимись богами. Тому як такого символізму нема. Це переконання людей, самі себе накручують.

— Але говорячи про тату, перше, що хвилює людей – його значення. Ви хочете сказати, що тату нічого не означають?

— Ні. А що може означати вовк, крім вовка? Часто приходять люди і просять набити улюбленого котика. То для цієї людини тату не означатиме більше нічого, крім її улюбленого котика.

— Яке зображення ніколи не наб′єте?

— Нацистську символіку. Я не наб′ю те, що не розвиватиме тату як мистецтво. Ієрогліфи, незрозумілі закарлючки. Не люблю такі роботи, де чорно все.

— Чому не використовуєте анестезії? Вам не шкода пацієнтів, які годинами мусять терпіти біль?

— Анестезія – це дуже індивідуально. Анестезія знеболює, але на той час, доки я роблю, а потім болить в кілька разів сильніше. Все дуже напухає потім. Краще перетерпіти і все, ніж потім мучитись. Воно й заживає швидше, і акуратніше буде виглядати.

— Яких тату доводиться робити більше: кольорових чи чорно-білих?

— Я роблю різні, але мені більше подобається в кольорі робити.

— Маєте кумирів серед татуювальників?

— Є багато майстрів. Я рівняюсь зараз до закордонних. Вони крутіші. В них є свій стиль, за яким їх впізнають. Покажи мені тату, і я скажу, хто яку роботу зробив. Серед українських – Дмитро Самохін, Олександр Суворов, Денис Сивак, Євгеній Книш, Тимур Лисенко.

— Ви у сфері тату протягом шести років. Як змінились тату-тенденції за ці роки?

— Тату почало стрімко розвиватись. І це почалось десь 5 років тому. Зявились нові стилі, нові виробники фарби. Почали вдосконалювати обладнання.

— Як відрізнити якісне тату від неякісного?

— Робота повинна мати чіткі контури, має бути чиста. Вона має бути грамотно вписана в тіло, гармоніювати. Якщо це тату на спину, то це має бути тату на спину, а не якась маленька штучка. По яскравості не можна судити. Можуть бути пастельні тони, можуть бути яскраві, дуже багато є фарб. Має бути просто акуратна, чиста робота.

— Є релігії, які забороняють татуювання. Чи впливає цей факт на вашу діяльність?

— Я в Бога не вірю. А нащо? Менше забиваю собі голову всякими дурницями. От не вірю я в Бога і все. Я ж не чіпляюсь до людей: чого ви вірите в Бога? Ну от мене не переконала жодна релігія, що Бог є. Я більше до науки схиляюсь. Релігія для мене – це опіум для народу.

DSC_0049

— Тату – забаганка не з дешевих. Хто складає переважну більшість Ваших клієнтів?

— Люди від 20 до 50 років. Різних професій. Є такі, що мають гроші. Є такі, що збирають. В мене була клієнтка, яка зі стипендії відкладала гроші і десь півроку збирала, збирала, збирала…

— Чи суттєво відрізняються ціни тату в Україні і за кордоном?

— Якщо брати в тих самих майстрів, що я називав, той самий Самохін, Суворов, в них ціни такі самі, як за кордоном. А так то дуже велика різниця. Я робив хлопцеві рукав, який йому обійшовся у 12 тисяч гривень. Він потім поїхав по «Work&Travel» в Америку і там питав в людей на студіях, скільки буде коштувати така робота. Йому сказали, що дві з половиною тисячі доларів.

— На яких фестивалях побували?

— Був у Харкові, у Львові, в Одесі. В квітні поїду в Дніпропетровськ, в травні –  у Київ. Хочу на майстер-класи. Попасти на студію до дуже класного майстра і попрацювати, повчитись чогось нового. Майстрів нема гірших і кращих, просто в кожного є своя фішка. Те, що не робить більше ніхто. Майстри таке не розказують – як лінію вести, як колір передавати. Це формує стиль.

DSC_0058

Дипломи, привезені з фестивалів

1 DSC_0060

— Часто робите однакові тату?

— Колись робив, але зараз не повторюю роботи. Я робив парі татуювання – коли один ескіз на двох.

— Якби була можливість займатись чим завгодно, крім тату, щоб ви робили?

—…(Задумується). Напевно, зайнявся би нерухомістю. Я не з тих людей, які пішли б кудись на роботу.

DSC_0046

У студії Андрія Доманського

DSC_0027

DSC_0032

— В тату-сфері велика конкуренція?

— В Луцьку взагалі нема ніякої. Місто маленьке. Якщо ти хочеш розвиватись як майстер, ти працюєш, працюєш і впираєшся в стелю. Зараз я тут вже не розвиваюсь. Якщо я хочу розвиватись далі, я мушу їхати в Харків, Київ, де більше майстрів, людей, де люди по-іншому думають, де темп життя трохи швидший. В Луцьку нема куди розвиватись. Не те що буде мало людей і замовлень. Замовлень завжди буде вистачати, але ти просто не розвиваєшся, бо нема куди. Нема за що рватись.

— Яке майбутнє в татуювання?

—Тату тільки розвивається. Хтось каже, що зараз воно в моді, а потім буде не в моді. Воно в моді вже тисячі років. Так само люди кажуть, як воно виглядатиме в старості. Люди думають, що всі старіють, а вони ні. Я буду старий, обвисший, і ти будеш старий, обвисший. Тільки я буду розмальований, а в тебе шкіра буде просто висіти. От і буде вся різниця.

— Незабаром Ви їдете за кордон. В яку саме країну збираєтесь?

— В Польщу, в Люблін. Поїду на два місяці. Подивлюсь, що там буде і як там буде. Щоб я не поїхав з кінцями не знати куди. Це треба знати, куди їхати. Мене запросили на студію. Треба подивитись, чи є в них потік клієнтів.

— Якщо в Польщі все буде добре в плані роботи, повернетесь в Україну?

— Ні. Я не хочу жити взагалі в Україні. Я хочу жити в Лос-Анжелесі, в районі Санта-Моніка.

— Чи коректно залишати країну в такий важчий час ?

— Важкий для кого? Ну не знаю. Мені нормально. Мене тут нічого не тримає. В мене тільки батьки тут. І то, може, їх із собою заберу.

Розмовляла Наталя Хвесик

Читайте також: 

Творчий Луцьк: жінка, яка володіє мовою оригамі

Творчий Луцьк: кава як хобі, або чи зручно в сукнях із кавових зерен?

Творчий Луцьк: секрети вдалої іграшки та українізована лялька Тильда від Яни Пасічник

Анатолій Філозоф: “Якщо хочеш в чомусь досягнути майстерності, займайся цим 10 тисяч годин”

0 Комментариев