7 січня: яке сьогодні свято?

7 січня – Різдво Христове за юліанським календарем — у християнстві день народження Ісуса Христа у Вифлиємі від Діви Марії. Згадується у Новому Заповіті. Одна з найбільших урочистостей, що відзначається усіма християнськими церквами (католицькими, православними і протестантами), а також низкою держав та організацій світу. Завершує різдвяний піст — Адвент, час очікування на прихід Ісуса.

Історія дати

На перших порах єдиної дати святкування народження Христа не існувало. Оріген Александрійський навіть висміював практику римлян відзначати дні народження, вказуючи на те, що Різдво Христове не може бути позначене простими святкуваннями. Климент Олександрійський (150—б. 215) писав не без іронії про тих, що покладають точну дату народження Христа на 20 травня (чи 20 квітня) 28 року Августового урядування, себто на третій рік нашого сучасного літочислення. Сам він указував на 17 листопада того ж року як на день народження Ісуса Христа, але, на жаль, не залишив жодних вказівок на те, чим він цю дату обґрунтовував. Пізніше день народження Христа пов’язували з початком весни, який за юліанським календарем припадав на 25 березня, бо на цей день, мовляв, припадало народження світу.

У той же час на сході Різдво довгий час святкувалося разом із святом Богоявлення 6 січня. Це свято поєднувало у собі і Христове Різдво, і Хрещення Ісуса в ріці Йордані. Грецьке слово «Епіфанія» чи «Теофанія», що означає «З’явлення» чи «Богоявлення», у перших століттях християнства означало не тільки появу Ісуса Христа при його хрещенні, але і його появу на Землі, тобто його народження.

У перші століття деякі Церкви, передусім Західна, з ознакою Богоявлення пов’язували не тільки Христове Різдво і його Хрещення, але й поклоніння трьох мудреців, чудо в Кані Галілейській, чудесне розмноження хліба, а подекуди навіть і воскресіння Лазаря, бо всі ці події — це свідчення Богоявлення — появи Бога на Землі. І якраз святкування великої кількості подій із життя Ісуса Христа разом з ознаками Богоявлення було однією з головних причин, через яку Західна Церква перша відділила Христове Різдво від Богоявлення і почала святкувати його окремо.

Вперше у історичних джерелах, що збереглися, «25 грудня» як дата народження Христа вказана Діонісієм Філокалом у Хронографі 354 року, який у свою чергу спирається на джерела 336 року, що написані за рік до смерті Констянтина Великого. У восьмому розділі твору, серед списку римських консулів записано: «Христос народився під час консульства С. Augustus та L. Aemilianus Paulus 25 грудня, у п’ятницю, 15 дня нового місяця». З цього джерела також зрозуміло, що ця дата була святковою для літургійного служіння у Римі, проте відколи вона встановлена перед 336 роком — невідомо. Не збереглися також джерела, що вказували б на те, що протягом трьох перших сторіч християни мали окремо встановлене свято Христового Різдва. Рішення про святкування Різдва Христового 25 грудня було прийнято на Ефеському (Третьому Всесвітньому) церковному соборі в 431 році.

Святкування в Україні

Другий день Різдва називався колись Пологом Богородиці, у лемків Вимітним днем, бо того дня ходили по хатах чоловіки (мабуть, парубки) і замітали за тамтешню дівчину, за що діставали від господарів «почесне».

З початком Різдва вже можна було вживати скоромне. Власне до цього свята в кожному господарстві кололи свиней, щоб наготувати різноманітні м’ясні страви.

Відтак по полудню старші люди збиралися в гурти, а молодь починала колядувати (в деяких регіонах колядники водили свої ватаги навіть напередодні — пізнього свят-вечора).

На Покутті діти йдуть колядувати вже на Святий вечір (6 січня); на Слобожанщині та Гуцульщині — у перший день Різдва (7 січня), після того, як у церкві закінчиться Богослужіння; на Західному Поділлі — зранку на другий день свят.

Парубки на святкування Різдва збирались ватагою і вирушали колядувати. Одному з них надавали роль міхоноші, іншими словами — кози або ж пастуха. Такого колядувальника одягали у вивернутий назовні кожух, надягали солом’яні роги і вішали невеликий дзвіночок на шию.

Ватаги ходили з двору до двору і питали дозволу колядувати. Під час колядування колядники хвалили господаря, господиню, їх дітей і бажали, щоб хата була багатою, «щоб і в полі буйно, і в оборі плідно, на пасіці рійно».

Регіональні відмінності святкування

У деяких місцевостях України, крім хлопчачих, були й дівочі ватаги. Вважалося, що чим більше колядників одвідає оселю, тим щедрішим буде для родини рік. Віншувальників намагалися відповідно ощедрити. Отримані продукти і гроші молодь віддавала на «великі вечорниці», які справляли 8 січня. Це були суто молодіжні розваги.